Рената всміхнулася своїм думкам, зрадівши тому, що відволіклися вони від найближчого майбутнього і просто пірнули в фантазії, що нагадують дитинство, її дитинство.
Розділ 12. Дорога на Ломжу. Підляське воєводство
Ну, тут я повертаю, обернувся візник-поляк до Кукутіса, призупинивши коня окриком. Якщо хочеш, можеш у мене переночувати. Адже скоро стемніє!
Кукутіс озирнувся назад. Побачив позашляховик із увімкненими фарами, що наганяв їх. Джип, не зменшуючи швидкості, обїхав віз, що стояв на його шляху, і помчав далі. А праворуч за засніженим полем лежало село, посеред якого гордо стояв і виблискував сріблястим хрестом великий костел.
Ні, дякую, Кукутіс зістрибнув на дорогу. Піду я ще трохи вперед. Та й тобі краще буде!
Чому мені краще буде? здивувався візник-поляк.
Я в чужих оселях легко приживаюся! Давно за собою такий гріх помітив. Де переночую, там, буває, й залишаюся
Що, поки не виженуть? поляк зацікавлено дивився в очі Кукутісу.
Ні-і, мене не виганяють Просто перестають помічати. Я до будь-якого обійстя характером підходжу. Характер у мене те, що треба. Я скрізь у світі вдома. А потім, прижившись, сам іду. Я ж бо знаю, що в гостях добре, а в дорозі краще!
Так, закивав поляк. В дорозі краще, ніж у гостях! Але дорога все одно веде або додому, або в гості Ну, нехай щастить!
Він перевів погляд з Кукутіса, що стояв на дорозі, на конячку.
Но-но, пішла! і його короткий батіг несильно торкнувся кінського крупа.
Кукутіс стояв і проводжав поглядом підводу, що звернула на польову стежку. Потім знову озирнувся назад зимове повітря загусало, каламутніло.
Провів Кукутіс тильною стороною долоні по щоках. Огрубіла шкіра пройшлася по щетині. Він немов прислухався до волосся шкірою кисті. По довжині волосків безпомилково визначив час, адже голився рівно о девятій ранку, отже, зараз десь пів на третю. Можна було б перевірити, витягнувши з кишені короткого плащика годинника, але навіщо? Навіщо йому точний час, якщо він не спізнюється на потяг і не спізнюється на літак? Певна річ, що так чи інакше він усе одно запізниться, однак відбудеться це не зовсім із його вини. Він уже стільки разів в житті спізнювався прийти на допомогу, тому що передбачити, коли і де знадобиться його поміч, за допомогою точного часу було аж ніяк неможливо. Точний час діє тільки там, де є розклад. Та й то не скрізь. А який розклад може бути у нещасного випадку чи недуги? Або в смерті? Га? Чужий біль він відчував серцем і дуже здалеку. І серце в цей момент ставало глобусом болю, на якому, як і на звичайному шкільному глобусі, вписані були країни та континенти, точками жирними були позначені столиці великих держав. І ось кольне у нього серце ліворуч і внизу, і розуміє він, що комусь із литовців в Іспанії чи Португалії погано стало. Але щоб збагнути, де знайти цього нещасного, треба набагато ближче до Іспанії або Португалії опинитися. Вже точно не в Польщі, а десь ну хоча б на половині дороги між Варшавою та Мадридом!
«Атож!» погодився зі своїми думками Кукутіс і кивнув.
І продовжив свій шлях. За наступну годину його обігнали дві вантажівки й автобус, а назустріч жодної машини. Небо в сутінках стало опускатися швидше. Попереду вогники села замаячіли. І додав Кукутіс кроку, спритно закидаючи свою деревяну ногу поперед здорової. Час від часу озирався назад, аби вчасно з дороги зійти в разі появи транспорту. Однак із боку Литви дорога була порожня, та й у бік Литви ніхто не їхав.
Холод посилився і став поколювати щоки. Дійшовши до повороту до манливих вогнів із вікон будиночків, Кукутіс звернув і відчув полегшення.
Як і годиться, крайній будиночок цього села був кособокий і не фарбований, і всім своїм виглядом волав про допомогу.
Кукутіс зайшов у прочинену хвіртку. Піднявся на деревяний поріжок, від чого дошки під ногами заскрипіли жалібно. Постукав у деревяні двері, оббиті грубою сірою повстю, з якої в Росії валянки катають.
Хвилини зо три минуло, перш ніж двері відчинилися, і в проймі зявилася жінка років шістдесяти в теплій синій хустці, синій кофті і чорній грубій спідниці аж до підлоги.
Dobry wieczór![13] привітав її Кукутіс польською. Я з Литви до Парижа йду. Пустіть переночувати?
З Литви? До Парижа? Жінка придивилася до обличчя мандрівника, потім опустила погляд нижче і коли побачила деревяну ногу Кукутіса, то відразу ж крок назад зробила. А як пана звати?