Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу стр 3.

10 травня 1959, Братислава. Чехословаччина–Ірландія 4: 0 (Стахо 3ʹ – пен., Бубернік 57ʹ, Павлович 67ʹ, Долинський 75ʹ).

1/8 фіналу

28 вересня 1958, Москва. СРСР – Угорщина 3: 1 (Ільїн 4ʹ, Метревелі 20ʹ, Іванов 32ʹ – Гереч 84ʹ).

СРСР: Бєляєв, Кесарєв, Масльонкін, Б. Кузнєцов, Войнов, Царьов, Метревелі, В.Іванов, Симонян(к), Мамедов, Ільїн.

Угорщина: Бако, Карпати, Шипош, Шароши, Бунджак, Беренди, Будаи, Гереч, Чордаш, Тіхи, Бенчич.

27 вересня 1959, Будапешт. Угорщина – СРСР 0: 1 (Войнов 58ʹ).

Угорщина: Грошич, Матраї, Шипош, Шароши, Бжик, Котас, Шандор, Гереч, Альберт, Тіхи, Феньвеши.

СРСР: Яшин, Кесарєв, Масльонкін, Б. Кузнєцов, Войнов, Нетто(к), Метревелі, Ісаєв, В.Іванов, Бубукін, Месхі.

1 жовтня 1958, Париж. Франція – Греція 7: 1 (Копа 23ʹ, Фонтен 25ʹ, 85ʹ, Сізовскі 29ʹ, 88ʹ, Вінсен 61ʹ, 87ʹ – Іфантіс 48ʹ).

3 грудня 1958, Афіни. Греція – Франція 1: 1 (Марше 85ʹ (автогол). – Бруе 48ʹ).

2 листопада 1958, Бухарест. Румунія – Туреччина 3: 0 (Оайде 62ʹ, Костантину 77ʹ, Данулеску 81ʹ).

26 квітня 1959, Стамбул. Туреччина – Румунія 2: 0 (Кючюкандоньядіс 13ʹ пен., 54ʹ).

20 травня 1959, Осло. Норвегія – Австрія 0: 1 (Хоф 32ʹ).

23 вересня 1959, Відень. Австрія – Норвегія 5: 2 (Хоф 2ʹ, 25ʹ пен., Нємєц 21ʹ, 73ʹ, Скерлан 60ʹ – Едегорд 19ʹ, 35ʹ).

31 травня 1959, Белград. Югославія – Болгарія 2: 0 (Галіч 1ʹ, Тасіч 87ʹ).

25 жовтня 1959, Софія. Болгарія – Югославія 1: 1 (Дієв 55ʹ – Муїч 57ʹ).

21 червня 1959, Берлін. ГДР – Португалія 0: 2 (Мататеу 12ʹ, Колуна 67ʹ).

28 червня 1959, Порту. Португалія – ГДР 3: 2 (Колуна 45ʹ, 62ʹ, Кавем 68ʹ – Фогт 77ʹ, Коле 72ʹ).

28 червня 1959, Хожув. Польща–Іспанія 2: 4 (Поль 34ʹ, Брихший 62ʹ – Суарес Мірамонтес 40ʹ, 52ʹ, ді Стефано 41ʹ, 56ʹ).

14 жовтня 1959, Мадрид. Іспанія – Польща 3: 0 (ді Стефано 30ʹ, Хенсана 69ʹ, Хенто 85ʹ).

23 вересня 1959, Копенгаген. Данія – Чехословаччина 2: 2 (Педерсен 17ʹ, Хансен 19ʹ – Хитань 29ʹ, Долинський 42ʹ).

18 жовтня 1959, Брно. Чехословаччина – Данія 5: 1 (Бубернік 39ʹ, 56ʹ, Шерер 47ʹ, 86ʹ, Долинський 63ʹ – Крамер 33ʹ).

Чвертьфінал. В історію входять Франко й Фонтен

Матчі чвертьфіналу почалися із зустрічі Франція – Австрія, яка припала на грудень 1959 року. У цьому матчі на Парк-Де-Пренс у Парижі увійшов в історію чемпіонатів Європи нападник господарів Жуст Фонтен.

Яскрава зірка марокканця за походженням Фонтена горіла недовгих 10 років – з 1952 по 1962 роки. Перейшовши з «Маррокеш» у французьку «Ніццу» в 1956-му, Фонтен одразу ж привів команду до чемпіонства у Франції. Наступні шість сезонів він провів в «Реймсі», забивши в 155 матчах 121 гол і відсвяткувавши з командою три чемпіонські титули. За збірну Франції Фонтен зіграв небагато – усього 21 матч, однак зумів забити в них 30 м’ячів (!). Він дотепер є єдиним європейцем, який у першому матчі за збірну зробив хет-трик (відбір до Чемпіонату світу 1954 року, матч проти Люксембурга – 8: 0). Також неперевершеним (і чи навряд колись досяжним) є його рекорд результативності в одному фінальному турнірі – 13 м’ячів на Чемпіонаті світу 1958 року. В історії ж чемпіонатів Європи його досягнення менш видатне, але так само вагоме: він став першим автором хет-трику в офіційних матчах європейських першостей.

Варто відзначити, що навіть перемога з рахунком 5: 2 не гарантувала французам впевеної перемоги за результатами двох зустрічей. Аж до початку 1960-х багато фахівців уважали Відень центром європейського футболу. Справа в тому, що британці, які жили у Відні, забезпечили ранній і досить відчутний імпульс розвитку футболу в країні, а перший офіційний матч збірна Австрії провела ще у 1902-му – раніше, наприклад, від французів, не говорячи вже про «молоді» футбольні країни типу Югославії або Чехословаччини. Розквітом австрійської збірної був період між війнами, однак покоління Ернста Оцвірка та Герхарда Ханаппі переграти міг далеко не кожний. Проте у грі на віденському стадіоні «Пратер» рівна гра тривала хвилини до 70-ї, а потім французи «дожали» господарів. У підсумку за дві зустрічі їм удалося забити у ворота австрійської команди дев’ять м’ячів.

Зовсім передбачувані югослави виявилися сильнішими за португальців – ера великої «Бенфіки» і грізного Эйсебио ще не настала. Особливо дісталося Португалії в гостях, де на переповненому стадіоні молода й амбіційна команда югославів розбила команду Жозе-Марії Антунеша дощенту. У другому таймі вболівальники стадіону «Югославської народної армії», вітаючи футболістів, усі 45 хвилин провели стоючи. А після фінального свистка вдячні глядачі на руках віднесли до роздягальні Мілана Галіча, Боривоє Костіча й Драгослава Шекулараца. Важливо відзначити, що в той день була забута споконвічна клубна ворожнеча, настільки характерна для балканських країн – адже Шекуларац і Костіч грали за «Црвену звєзду», а Галіч – за «Партизан».

Загальна перемога чехословаків над румунами теж виявилася досить вражаючою й показовою. Після гри в Бухаресті, де місцева дружина пропустила два м’ячі і не спромоглася на жоден у відповідь, зустріч на полі Чехословаччини перетворилася в пусту формальність. Однак у Братиславі чехословаки відіграли так, немов їм потрібно було відіграватися. У підсумку вже до 17-й хвилині рахунок у матчі був 3: 0 на користь господарів. Решта часу гри відбувалося перекочування м’яча. На трибунах стадіону «Слован» був помічений тренер радянської збірні Гаврило Качалін (його знову повернули на колишню посаду). Залишається тільки здогадуватися, яким чином «амністований» Гаврило Дмитрович здогадався, що суперником СРСР у півфіналі буде саме збірна Чехословаччини?

У чехословаків теж не обійшлося без друзів-суперників, що спільно кували перемоги для своєї збірної. З п’яти голів Чехословаччини у ворота румунської збірної чотири забили два гравці – Титус Бубернік і Властиміл Бубнік. У футболістів були схожі не лише прізвища, але й назви клубів: один виступав у команді «Чрвена гвєзда» із Братислави, а інший – в команді «Руда гвєзда» із Брно.

А що ж радянська команда, спитаєте ви, адже їй сліпий жереб дав шанс помірятися силами у чвертьфіналі з найсильнішою, напевно, на той момент збірною Старого Світу – командою Іспанії. Як це трапиться ще не раз, на гру й результати команди СРСР вплинули не стільки спортивні, скільки політичні фактори.

Поза всякими сумнівами, чвертьфінальна пара СРСР–Іспанія була центральною. До всього іншого, Іспанія сприймалася громадянами СРСР із симпатією. Адже з 1930-х рр. на території Радянського Союзу проживало досить багато іспанців, гнаних зі своєї країни жахом громадянської війни. Деякі з «біженців» стали знаменитими футболістами – Хуан Усаторре, Немесіо Посуэлло й захисник московського «Торпедо» Аугустін Гомес. З іспанцями радянські футболісти познайомилися ще в червні 1937 р., коли в столицю приїхала команда басків.

Початкові етапи підготовки до матчів Кубка європейських націй також не ознаменувалися чимось аж надто надзвичайним. Ще до кінця 1959 року Федерації футболу СРСР і Іспанії домовилися про те, що чвертьфінальні зустрічі Кубка Європи між збірними цих країн відбудуться 29 травня 1960 року в Москві й 9 червня в Мадриді. За десять днів до першого матчу іспанці офіційним листом повідомили, що їхня делегація у складі 32 осіб прибуває до Москви 26 травня. Тренер іспанської збірної Еленіо Еррера прилітав у Москву 19 травня. Він оглянув номери готелю «Метрополь», де повинні були жити іспанці, побував на ресторанній кухні й навіть провів бесіду з кухарями, а ввечері став свідком розгрому (7: 1), учиненого радянською командою в товариському матчі полякам.

Говорять, довідавшись про настільки великий рахунок, Франко зажадав від тренерів збірної Іспанії гарантії виграшу в команди СРСР. Разом з тим, багато інформаційних агентств поширили повідомлення, у яких стверджувалося, що уряд Іспанії прийняв рішення заборонити своїй команді, що перемогла в 1/8 фіналу Польщу (4: 2 і 3: 0), зустрічатися з радянською збірною не зі спортивних, а саме з політичних міркувань. Мов, сам диктатор Франсиско Франко заборонив іспанським футболістам «ступати на землю, уражену комуністичною чумою».