Всего за 24.95 руб. Купить полную версию
Омелян. Господи! До нинішнього дня я був би не повірив, щоби таке в нашім краю могло діятися. Ну, і що ж, ви гадаєте, що й далі так має бути?
Війт. Гадаю, що так.
Омелян. Що я буду собі господарювати, за вчительство гроші брати, а на показ для інспектора хлопців із другого села позичати?
Війт. А чому ж би-сте не мали так робити? Що вам за неволя наші діти мучити і від господарської роботи відривати?
Омелян. Але ж, війте, я мушу! Чи ви не розумієте, що значить обов’язок? Я задармо хліба їсти не хочу. А хочете мати такого вчителя, щоби по-вашому робив, то зараз подавайте до ради шкільної, щоб вам іншого дали.
Війт. Е, стрібуємо ще з вами.
Омелян. І не зачинайте! Кажу вам крайнє слово: як мені нині – ну, завтра – діти до школи не прийдуть, то всіх на кару подаю.
Війт. Та куди подасте?
Омелян. До староства.
Війт. А як?
Омелян. Як то як? На письмі.
Війт. А ваше письмо має ноги або крила, щоби до староства дійшло?
Омелян. Що се ви? Як то?
Війт. А так. Відси до староства п’ять миль возовою дорогою, а три милі верхами. А як я знаю, що ви хочете нам шкодити, то жадного вашого письма до пошти не передам.
Омелян. Як то? Ви би сміли урядові письма…
Війт. А чи я знаю, котре урядове, а котре ні? Жадного з села не пущу. Хіба бисте хотіли самі пішки нести, бо фіри не дістанете. А пішки йти відси і назад, то треба трьох річей: добрих ніг, добрих грудей і три дні часу. А як підете, то ми вас заскаржимо, що ви школи не пильнуєте, а до міста без потреби волочитеся. (Омелян, котрий під час розмови з війтом увесь час неспокійно кидався з місця на місце, нараз підбігає до стовпа і починає щосили дзвонити.) А вам що, пане навчителю? Чого дзвоните?
Омелян (задиханий). Пане війте!.. Або йдіть відси… або заріжте мене зараз!.. Не можу слухати… Господи! Що се зо мною? За які гріхи ти мене вкинув у сесю западню? Як пророка Данила в львину яму[4]
Примечания
1
екзекутора, виконавця покарань
2
сукняній свиті
3
примушував
4
Даниїл, 14, 28 – 42