– Куме, за що ти у в’язниці п’ять років відсидів?
– Та йду я увечері додому, а в темному місці перестріли двоє, один каже: «Знімай кожух», а другий: «Знімай шапку».
– І що ти зробив?
– З першого зняв кожух, а з другого – шапку.
– Куме, ви вчора ходили в театр… Що вам там найбільше сподобалось?
– Як в гардеробі пальта видавали – я аж три взяв.
– Куме, маю таку роботу, що не знаю, що буде завтра…
– А ким ви працюєте?
– Синоптиком.
– Куме, ви вночі хропите?
– Чому вночі, я і вдень хроплю.
Іван вибиває килим, а кум запитує:
– Чому так легенько б’єш?
– Бо як сильніше – то дуже порох летить.
Куми пасуть череду.
Кум Іван:
– От якби побудувати у нас в селі консерваторію!..
Кум Петро:
– Навіщо?
– А що, тобі консерви не подобаються?
– Подобаються. Але ж тоді треба і обсерваторію поруч збудувати.
– А це навіщо?
– А раптом консерви зіпсуються?!
– Куме, купи у мене машину. Їде на воді, у бак лиш ложку бензину треба додавати.
– А яку ложку, чайну чи столову?
Два куми поїхали до Америки. Трохи заробили грошей. П’ють пиво, розмовляють.
– Що, куме, купите на долари?
– Жінці хутро. А ви, куме?
– А я пограю в казино.
– Ой, куме, програєшся!
Але той не послухав. Пішов у казино. Ставить увесь час на 22 і виграє. Добру суму підняв. З’явився власник казино, запросив на розмову, запитує:
– Як ви граєте, секрет який?
– Я трохи забобонний. Коли їхав у казино, потяг відходив о сьомій, вагон – № 7, квиток – № 7…
– Ну?
– А 7 помножити на 3 – буде 22.
Дві куми пішли на іподром і вирішили зіграти на бігах.
– Кумо, на якого коня будемо робити ставки?
– А ти який номер бюстгальтера носиш?
– Я – третій.
– А я – четвертий.
– Разом буде 7, значить ставимо на коня під номером 7.
Закінчився заїзд. Першим прийшов кінь під номером 7, куми виграли пристойну суму грошей.
Прийшли додому, пригостили чоловіків, розповіли, як робили ставку. Наступного дня чоловіки вирішили самі спробувати.
– Куме, на якого коня ставку робитимемо?
– Куме, а скільки разів ви за ніч жінку любите?
– Три. А ви, куме?
– Чотири. Значить, сім. На коня під номером сім ставимо.
На фініші першим був кінь під номером два.
– Бачиш, куме, якби ми не брехали, були б і ми виграли.
– Куме, звідки йдете?
– Та послала жінка за хлібом. Зайшов у магазин, а там ні білого, ні чорного…
– І що?
– Та взяв червоного…
Кум Петро до адвоката:
– Не знаю, як вам дякувати… Ви мене від в’язниці врятували.
– З того часу, як люди придумали гроші, це не проблема…
Кум Іван до жінки:
– Галю, не нарубала дров? Рубай, поки я живий, бо як умру, то сама рубатимеш!
– Куме, ти працюєш в зоопарку, а як от яка тварина захворіє, чим ти її лікуєш?
– Ось недавно один слон кашляти почав, то я йому у відро води налив пляшку гарячого вина.
– Ну й що, куме?
– Вичуняв. Правда два інших слони почали кашляти.
– Куме, а за що ви у в’язниці сиділи?
– На роботі вікно розбив.
– І скільки за це дали?
– П’ятнадцять років.
– А де ти працював куме, що за робота у тебе була?
– Та механіком на підводному човні…
Два куми сиділи на лавочці біля парадного.
– Куме Петре, що таке критика зверху і критика знизу?
Кум Петро вийшов на балкон і плюнув кумові на голову. Гукає:
– Оце, куме, критика зверху! А тепер ти плюй на мене!
Той плюнув і попав… собі на голову.
– А це, куме, критика знизу.
Кум Микола:
– Куме Йване, подайте мені той дріт.
Кум Іван взяв дріт у руку.
Кум Микола про себе:
– Значить, під напругою інший дріт.
– Куме, ви так повільно працюєте! Ви хоч що-небудь робите швидко?
– Я, куме, швидко засинаю.
– Дивись, куме, як цікаво буває в житті. Візьми нашого сусіда Степана. За ту саму роботу один його син отримав великі гроші, а другий – потрапив до в’язниці.
– Яким чином, куме?
– Той, що маляр, отримав 30 тисяч гривень, а той, що бухгалтер, – три роки тюрми за те ж саме будівництво.
Кума Дарина прийшла до кравця, той робить заміри.
– Бюст – метр двадцять, живіт – метр двадцять, плечі – метр двадцять… Так, де будемо робити талію?
– Куме, а хто такий економіст?
– Це той, куме, хто про гроші знає більше, ніж той, хто їх має…
– Куме, я сьогодні поставив своєму шефу ультиматум: «Або ви мені збільшуєте зарплату, або я йду з фірми».
– Ну і чим все закінчилось?
– Ми знайшли компроміс. Він не збільшує мені зарплату, а я не йду з фірми.
– Куме, а чому тебе майстер звільнив з роботи?
– Розумієш, куме, майстер – це людина, яка ходить і спостерігає за тим, як працюють інші.
– Ну, це, куме, зрозуміло. А ось чому він тебе звільнив?
– Через заздрість, куме. Більшість робітників почали думати, що майстер – це я…
– Куме, знову наша пошта все переплутала! Наш зоотехнік пише, як він досвід у сусідній області переймає, а штемпель поставили – Сочі.
Кум Петро і кум Іван сходять на Говерлу. Хочуть стати на вершину першими, дуже поспішають, всіх випередили. Кум Іван став на хиткий камінь, ледве не посунувся вниз.
– Ой, куме Петре, якби я ногу зламав, що б ви зі мною робили? Чи винесли б?
– Та що там ви, куме! Недавно я кабана на полюванні завалив. Майже два центнери! А до машини було з півкілометра. Так я його доніс. Правда, п’ять разів довелося ходити.
– Куме, вчора шеф на мене накричав, але я йому дав відсіч.
– Як?
– Я йому сказав, що працюю на півставки, отож, хай кричить на мене на півтону нижче.
– Влітку, куме, я не можу працювати через спеку, а взимку через холод.
– Але ж, куме, надворі осінь. Чому тепер не працюєш?
– Думаю про те, яка була спека і який буде холод…
– Куме, вночі як спите?
– Добре.
– А ким ви працюєте.
– Сторожем.
– Куме, куди ви з котом ідете?
Сторожувати, куме.
А чому не з собакою?
Клятий пес всю ніч гавкає, спати не дає.
– Куме, скільки я отримаю по страхуванню, якщо чоловік помре?
– Якщо ваш чоловік, кумо, помре від старості, ви отримаєте 10 тисяч, якщо загине в катастрофі – 20 тисяч. А якщо він помре ні від старості, ні від хвороби і не загине в катастрофі, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 років.
– Куме, що за костюм ви мені пошили? Всі ж сміються.
– О, куме, це моя перша удача. І вам пощастило: раніше ті, кому я шив, плакали.
Кум Петро повертається додому – пізно і добряче п’яний.
Відкриває двері. На порозі зустрічає Наталка зі сковородою в руках.
Петро:
– Йди спати, я не голодний.
Кум на базарі продає шапку і увесь час неголосно промовляє:
– Ондатра. Недорого. Ондатра. Недорого.
Підходить кум.
– Яка ж то, куме, ондатра. Це ж собака.
– Куме, то ж мого собаку звали Ондатрою.
Куми купують на базарі тютюн. Продавець дуже розхвалює свій товар:
– Купують тютюн, прекрасний тютюн. Від цього тютюну старим не будеш, собака не вкусить і злодій до хати не залізе.
Куми купили тютюн, а потім запитують продавця:
– А чому старим не будеш?
– Бо до старості не доживете.
– А чому собака не вкусить?
– Бо ходитимете з палицею.
– А чому злодій до хати не залізе?
– А тому, що цілу ніч кахикатимете.
– Куме, скільки літрів пива продаєте за день у своєму генделику?
– Двісті.
– А підказати вам спосіб, як продавати триста?
– Атож!
– Наливайте повні кухлі, куме!
Зустріч з похмілля:
– Куме, учора ви були праві. Те, що ми їли після третьої пляшки, було не суп, а таки помиї…
Приїхали куми до однієї екзотичної країни. Зайшли вранці перекусити у відповідний заклад. Замовили молоко. Прийшла молода аборигенка, зцідила з грудей кожному в піалу. Сидять, п’ють, одноголосно:
– А якщо б ми замовили пиво по-їхньому?!
– Ой, кумо, те піаніно, яке ви нам продали, не таке вже й гарне, як ви нахвалювали.
– То ж чому?
– Усі клавіші жовті.
– Певно той слон, із бивнів якого зробили клавіші, трохи курив…
– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовід?
– Якби він міг говорити, не розмовляв би, куме, ні з вами, ні зі мною…
– В Єгипті стріляють, в Іспанію дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираєтесь махнути на курорт?
– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.
– Продаю, куме, у своєму генделику і горілку, і вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин і приписати. Чому ж я так мало заробляю?
– А це тому, куме, що в ті чарчини, які ви приписуєте, ви воду не доливаєте.
Кум Іван виходить від кума Петра з гостей.
– Зачекайте, ліхтариком присвічу, там сходи круті, – кричить кум Петро.
– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.
– Знаєте, куме, якби не вуса, ви були б схожі на мою тітку.