Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
– Треба згадати, як ми починали служити Гіреї. А для цього треба повторити досвід Рикпета – зупинити стрічку. Ну, і дізнатися, як це виходить.
Усі зрозуміли, що Кадим пропонує підвісити програму, щоб згадати, хто ж вони.
– Я думав про це, – сказав Рикпет, – стрічка могла зупинитися, якщо глюки перебили глюків, тобто дракон – динозаврів. Це точно програмою не передбачено. Але могло трапитися й по-іншому: заекранник напав на заекранника.
– А хіба там був інший заекранник? – запитала Шана.
– А дракон? – спокійно відповів Рикпет. – Двері зачинилися, і я не бачив, зник він чи ні, коли стрічка зупинилася. Раз Гірея нас перетворила на воїнів, то що їй варто кого-небудь перетворити на дракона?
– Загалом так, – підбила підсумок Шаната, – нехай кожен спробує зупинити стрічку у своїй грі.
– Рикпет, Шаната, до бою!
– Ого! Відразу двох!
– Напевно, знову міцний горішок! Ну, що ж, Шано, гайда, покажемо йому, де раки зимують!
Розділ 7
Знову на четвертому рівні
Вони вилетіли з труби відеокарти просто в центрі величезного залу, того самого, з якого починав попередню гру Рикпет.
– Шано, за мною! – крикнув він напарниці й щодуху побіг до обстріляного дверного отвору. Шана мчала за ним. Бічним зором десь на кручених сходах Рикпет побачив спалах пострілу. Із усіх сил він штовхнув Шану й відразу відчув різкий і сильний удар у плече. Його збило з ніг, і він влетів у дверний отвір уже за інерцією. Услід за ним у рятівну темряву вбігла Шана. Рикпет застогнав.
– От же гад, га? От же гад! Ти як, Рику? Потерпиш трошки?
– Потерплю…
– Зараз я його зроблю… Потерпи, га…
Шана зняла шкіряні кришечки з трубки оптичного прицілу.
– А це ще навіщо? – кривлячись від болю, запитав Рикпет. – Яка користь, якщо автомат не пристріляний?
– Пристріляний. Я позавчора пристріляла. Цей коридор куди веде?
– Не знаю… М-м-м…
Шана побігла, а потім Рикпет знепритомнів. Отямився він від болю. Шана стояла поруч з ним навколішки, намагаючись зняти обладунки з пораненого плеча.
– Терпи, Рику, ще трохи…
– Ти йому зробила геймовер?
– Ні, але на одне життя вкоротила. З першого пострілу! Спасибі тобі, Рику! Якби не ти…
– Годі тобі! Треба робити геймовер. Ідемо!
Після перев'язки плече боліло менше. Рикпет, пам'ятаючи, куди йшов минулого разу, повів Шанату на нижній поверх. Ось і знайомий зал. Рикпет зупинився перед дверима, за якими в минулій грі ховався дракон.
– Ось тут, – прошепотів він, – якщо він не мандрівний, то значить і зараз тут.
– Що ти пропонуєш?
– Якщо гравець той самий, то він цю кімнату вже знає. А ось наступну, яка на поверх нижче, – ні. Туди його треба заманювати…
– Це там, де динозаври?
– Ага. Але ці двері однаково треба відкрити, інакше дракон тут і залишиться. Ти відійди, га?
– Куди ти, поранений?! Ти ж і сіпнутися не встигнеш, як він тебе підсмажить!
Шаната силоміць запхала Рикпета в порожню кімнату й підішла до дверей, котрі треба було відчинити, аби спрацювала пастка з кошлатим драконом. Вона присіла навколішки, прикладом автомата натисла на ручку, різко пхнула двері та одночасно з цим упала вздовж стінки на підлогу, закривши голову руками.
Шах-х-х – шугнуло полум'я, і двері неквапом зачинилися.
– Все, зараз донизу!
Рикпет і Шаната безшумно бігли сходами.
– Зупинимо стрічку!
– Тобто? Ага… – до Рикпета дійшло, що Шаната хоче підвісити програму. – Але як?
Шаната подивилася по боках, знайшла й підтягла ближче до дверей якусь картонну коробку. Обережно подивилася в щілинку, де знаходиться кімната з драконом, ще раз поправила коробку й зняла кришечку з оптичного прицілу.
Рикпет з цікавістю стежив за цими приготуваннями.
– Я чогось не того…
– Рику, треба різко відкрити двері. Відкрити повністю, щоб я змогла поцілити в замок кімнати, де сидить дракон. Другим пострілом я пораню дракона.
– А якщо він заекранник? Ти ж розумієш…
– Не бійся, я спробую тільки подряпати його. Але після другого пострілу двері негайно зачиняй. Якщо полум'я велике, то може й самим перепасти.
Уклавши на коробку автомат, Шаната ретельно прицілилася.
– Давай!
Рикпет широко відчинив двері. Йому здалося, що перший постріл пролунав, ще коли двері відчинялися. Динозаври вмить повернули голови. Зі світлого квадрата дверного отвору висунулася волохата голова дракона – немовби аж із переляканими очима. Не встигло чудовисько облити динозаврів рікою вогню, як пролунав другий постріл, який зробив у драконячому вусі маленьку дірочку. І програма зависла! Усе було, як минулого разу, тільки дракон із громовим «няв!» кинувся під диван, який стояв біля далекої стіни. Диван, звісно, розлетівся на шматки, а дракон, забившись у куток кімнати, жалібно нявкав. Рикпет підійшов до нього й ласкаво почухав за вухом.
– То ти все-таки заекранник! Хто ж ти?
Дракон задоволено муркотів. Зовсім не важко було здогадатися, що це кіт! Інше питання, як він опинився в Заекранні?
– Бачиш? – Рикпет повернувся до Шанати. Програма вже перезапустилася. Вони стояли на сходовому майданчику, прохолодному й темному. Дівчинка напружено застигла поруч із коробкою, яку використовувала як підставку при стрільбі.
«Вона все згадала! – здогадався Рикпет. – Вийшло! Вона все згадала!»
– Я не Шаната! – були перші слова дівчинки. – Я Наташа!
Обличчя її болісно спотворилося. Рикпет зрозумів, що електричний батіг прогулявся по її плечах.
– Я не Шаната! – уперто сказала вона. – Я Наташа! Наташа! Наташа!
Після кожного вигуку вона здригалася, і Рикпет зрозумів, якщо її не зупинити, то електричний батіг заб'є її до нестями. Він кинувся до Шани.
– Мовчи, Шано! Мовчи! Що ти доведеш шматку заліза? Заб'є батогом, запросто… Тут подумати треба.
– Я все згадала! Розумієш, все! Я…
– Помовч, Шано. Не я один тебе слухаю, пам'ятай це.
Розділ 8
Гірея починає хвилюватися
Шаната й Рикпет летіли додому. Геймовера так і не вийшло. Програма перезапустилася, але гра не продовжилась.
Гірея стежила за цим польотом на своєму головному моніторі. Вона уважно вдивлялася то в обличчя Шани, то в обличчя її супутника й хитала головою:
– Ай-яй-яй… Це недобре! Шаната все згадала… Якщо й Рикпет згадає – це до добра не приведе. А якщо вони об'єднаються… Голосе!
– Я тут, пані.
– Голосе, я думаю, їх треба пересварити. Усіх! Усіх, хто живе в кімнаті ТІ 107! Не подобається мені ця компанія! За останні три години програма зависала двічі, і обидва рази в грі був цей Рикпет. Він гарний воїн, і таким він мені й потрібний. Але не більше. Нашепочи їм що-небудь один на одного. Про Рикпета скажи, що він вискочка, тому й став байтом. Орігу скажи: йому звання не дали через Рикпета. Ну, а Шанаті шепни, що Васла назвав її дурепою. Чи багато дівчиську треба… Кадиму… Сам щось вигадай. Нехай перегризуться між собою!
І спостерігай за ними уважно. Увечері розповіси, що в тебе вийшло.
– Зрозумів, пані!
– Ах, Рикпет, Рикпет…
Почувся мелодійний дзвінок мультимедійного зв'язку. Екран, який висів перед злою чарівницею, освітився чистим блакитним світлом. З'явилася заставка «Звернення Великого Процесора». Нарешті, на екрані з'явився й сам Великий Процесор. Він мав вигляд не дуже старого чоловіка з темно-русявим, із сивиною волоссям, з коротко обстриженою, теж із сивиною, борідкою; на голові бейсболка з написом «І love усе». Одягнений він був у темно-зелену футболку з написом «BOSS» і курточку-вітровку.
– А, Гіреє… Що в тебе там трапилося? Чому програма зависає? Ти що, з такою простою справою впоратися не можеш? Чи вірус де підчепила? Може, послати до тебе антивірусну інспекцію? Чипсета давно не бачила?! Чого мовчиш?
А що Гірея могла сказати своєму повелителю? Що в обох зависаннях вона підозрює незаконно затягнутих у Заекрання дітлахів? То Великий Процесор за це негайно на цифру розкладе! Треба було викручуватися, але як?
– Бачте, Великий Процесоре… Був спад напруги… Ну, і програмісти наплутали…
– Гіреє! Який спад? Які програмісти? Програма працює більше року, а ти – програмісти! Май на увазі, дорогенька, якщо так триватиме – розмагнічу! Мені ігри, від яких комп'ютери виснуть, не потрібні!