Всего за 209 руб. Купить полную версию
Мефістофель втрачає право на душу Фауста, оскільки мить щастя героя пов'язана з ідеальними мотивами. Фауст щасливий, бо сам робить власний вибір, в цьому вільному виборі знаходить себе як Людина і повністю зливається з майбуттям людського роду, з культурою, яка безкінечна. Індивід смертний, але рід безсмертний; тож Фауст готовий до смерті, передаючи свою індивідуальну естафету людському роду. Так Гете розв'язує у творі проблему смерті. «Фаустіанський» трагізм не потребує моменту катастрофи, його призначення – возвеличення цінності життя, прощання з яким злилося для Фауста з моментом глибокого задоволення і втіхи. Твір закінчується апофеозом.
«Фауст», виданий повністю лише після смерті його автора, став у чомусь чужорідним явищем у німецькій культурі середини XIX століття. Це були роки певного збайдужіння до Гете, слава його була на деякий час затьмарена популярністю Шіллера. Г. Гейне у своїх паризьких дописах не приховував розчарування в 2-й частині твору і характеризував її як «алегорично заплутані нетрі», а першу частину «перелицював» у формі бурлескної «танцювальної поеми» «Доктор Фауст». Інтерес до «Фауста» спалахнув у Європі на рубежі XIX—XX століть і вже ніколи не згасав. Тоді ж О. Шпенглер визначив сутність європейської культури, назвавши її «фаустіанською».
В Україні передові уми ще в XIX столітті оцінили величезну культурну значущість і художні достоїнства Гетевого твору[9]. Наприкінці 50-х років XIX століття Тарас Шевченко, повернувшись із заслання, наполегливо вчитувався у «Фауста» (у російському перекладі Е. Губера 1838 року) і характеризував його неодноразово як геніальний твір німецької літератури[10]. У 80-і роки Іван Франко у своєму ретельному дослідженні «Фауста» відзначив ті елементи, що були близькі українській ментальності. Це поетика природи, міфопоетичне мислення, яскрава і соковита мова, що занурювала в стихію народного життя, піднесений ідеалізм прагнень головного героя. Фаустові пошуки істини великий український просвітитель пов'язував з прагненнями волі, а похмурий кабінет Фауста на початку твору поставав у нього не лише як сховище мертвотної схоластичної премудрості, а і як символ уярмлення вільної думки та індивідуальної свободи. Про це написав І. Франко в посвяті свого перекладу Гетевого твору Михайлу Драгоманову, порівнюючи цього вченого з Фаустом:
Михайло Драгоманов, високо оцінюючи виконаний Іваном Франком переклад «великого произведения величайшего из поэтов мира», писав у цій же рецензії про Україну як про націю, «политическое будущее которой еще впереди, но чье место на право самостоятельного развития в ряду цивилизованных народов уже завоевано и не может быть занято никем иным».[12]
Леся Українка, з її енциклопедичною начитаністю і широким культурним кругозором, чудово розуміла значення «Фауста» й інших творів Гете, про що свідчать її листи до М. П. Драгоманова[13]. Наприкінці 80-х років XIX століття вона готує великий список авторів європейських та інших літератур для перекладу українською мовою і включає в нього «Фауста», «Страждання юного Вертера» і вірші Гете.[14]
Історія перекладів «Фауста» (як і інших творів Гете) українською мовою має своїх дослідниееків[15]. Важливою подією в культурному житті України став здійснений Миколою Лукашем переклад «Фауста» (1955), високі поетичні достоїнства якого, гадаємо, повною мірою відповідають мріям Лесі Українки.
Шалагінов Б. Б.
Фауст
Трагедія
Присвята
Знов близитесь ви, постаті туманні,Що вже мені з'являлися колись.Чи вдержу вас? Чи знову тій оманіМої чуття прихильно піддались?Ви ринете! Пануйте ж, нестриманні,Коли вже ви так владно піднялись;Моя душа бентежно молодіє,Коли від вас чудовний дух повіє.Ви принесли веселих днів картиниІ образів навіки любий рій;І першого кохання й дружби тініВстають, немов у казці прастарій.Згадалися життя зиґзаґи звинні,Минулий жаль, і втрати біль гіркий,І ймення тих, що їх зрадлива доляВ цвіту стяла, мов квіти серед поля…Пісень моїх не чують ніжні душі,Що слухали пісні юнацьких днів;Розвіялись бесіди наші дружні,Їх відгомін давно вже відбринів.Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,Та їх хвала не радує чуттів;А ті, що їх, мов рідні, привітають, – Розкидані, десь по світах блукають.І знов мене привиддя полонили,Неначе звуть в мовчазне царство сна,Колишній спів мій, майже занімілий,Лунає знов, мов арфа чарівна;Я стрепенувсь, і сльози забриніли,І серце враз відтало аж до дна…Теперішнє здалека ледве мріє,А що пройшло – ізнов живе і діє.Пролог у театрі
Директор театру, поет і комік.
ДиректорПоетКомікДиректор ПоетДиректор Поет Комік ПоетКомікДиректорПролог на небі[16]
Господь, архангели, згодом Мефістофель.
Рафаїл ГавриїлМихаїлВсі троєМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьНебо закривається, архангели розходяться.
МефістофельЧастина перша
Дія перша
Ніч[18]
Вузька кімната з високим готичним склепінням.
Фауст сидить неспокійно в кріслі біля столу.
Фауст(Розкриває книгу і бачить знак макрокосму).(Розглядає знак).(Перегортає нетерпляче книжкуй натрапляє на знак Духа Землі).(Бере книгу і промовляє таємничі заклинання.Займається червона заграва, і в полум'ї з'являється дух).ДухФауст(аж відсахнувся)ДухФаустДухФаустДухФаустДух(Щезає).Фауст(падає додолу)(Хтось стукає у двері).Увіходить Вагнер у шлафроці, в нічному ковпаку, з лампою в руці. Фауст відвертається з нехіттю.
ВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнер(Виходить).Фауст(сам)(Підносить келиха до вуст. Чути дзвони й хоровий спів).Хор ангелівФаустХор жінокХор ангелівФаустХор учнівХор ангелівЗа міською брамою
Юрби людей, що вийшли гуляти за місто.
Гурт підмайстрівДругий гуртПершіОдин підмайстерДругийДругий гуртТретійЧетвертийП'ятийНаймичкаДругаПершаДругаШколярДівчина-городянкаДругий школяр(до першого)ПершийМіщанинСтарець-лірник(співає)Другий міщанинТретій міщанинСтара баба(до дівчат-городянок)Дівчина-городянкаДругаСолдатиФауст і Вагнер.
ФаустВагнерСеляни(танцюють і співають під липами)Старий селянинФаустНарод обступає їх колом.
Старий селянинУсіФауст(Іде з Вагнером далі).ВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерУвіходять до міської брами.
Кабінет Фауста
Фауст увіходить з пуделем.
Фауст(Розгортає книгу і лаштується перекладати).Духи(в коридорі)ФаустМефістофель(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)ФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельДухиМефістофельФауст(прокинувся)Кабінет Фауста
Фауст і Мефістофель.
ФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустХор духів(незримо)МефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФауст