І нащо? прошепотів, поплентався до Сейму. Довго сидів на березі річки безпорадний, ошелешений. Був певен: варто лише відірватися від метушливого, безглуздого столичного життя, як відповіді самі впадуть у очі й серце. А воно щось порожньо.
До Броньки повернувся зі світанком.
До Броньки повернувся зі світанком.
О! Гоцик! той ні сіло, ні впало. За зустріч?
Давай погодився на автоматі. Похмуро спостерігав, як Бронька риється на полицях, шукає заначку. Геть скурвився. Немите, брудне. Тхне, певно, обісцяні штани на ньому й висохли.
Добре, що приїхав, шарудів-балабонив. Підемо теє морди бити!
Кому?
А усім, кого перестрінемо. У мене якесь падло майно вкрало.
Геть нічого не помінялося у Нехаївці після трагічної загибелі Пані Козла. Гоцик усміхнувся дияволом, коцнув носаком по табурету, що він між ним і Бронькою стояв.
То спробуй Вмаж! сказав. Бо то я твою залізяку біля села під соснами покинув.
Штовхонув закляклого Броньку, розятрився.
Ну! Давай! За базар відповідаєш? Бий!
Гоцику, та я
Гоцик замахнувся
Сука! до дверей. Вмазав по дереву замість Броньчиної морди розчахнулися. Вискочив на повітря. Роззирнувся таке все остогидле, хоч у крик.
Привіт, Сьомко! почув від вулиці.
Так Гоцик згадав, що ненька колись нарекла його Семеном.
Спідлоба на вулицю: хто посмів не Гоциком назвати?!
Привіт, Тайко, буркнув. А ти чого тут?
Посеред голої вулиці на яскравому синьому моторолері сиділа Гоцикова однокласниця, конопата реготуха Тайка Стрюк. Якби не озвалася, і не впізнав би. У школі ребрами світила всього у ній мало. Ні цицьок, ні дупи, тільки ластовиння море. А нині роздобрішала лице кругле усміхнене. Очі сині, сяють, як той моторолер. Біляве волосся з-під шолома по плечах.
А де мені бути? розсміялася Тайка.
Гоцик насупився, штовхонув ногою хвіртку, посунув на вулицю. Руки в брюки, мовляв, зараз роздивлюся, якою ти тут у нас стала. Голову набік, очі примружив.
Чого гасаєш?
До траси їду. Мамка там молоко й сметану продає. Час забирати, сказала Тайка.
Траса Найнадійніший звязок Нехаївки з цивілізацією. Від траси до села девять кілометрів розбитого шляху, але нехаївці з дня у день долали їх, везли до стихійного базарчика на перехресті все, що виростили на городах і виловили у Сеймі. Дивись, якась з автівок зупиниться, скуплять подорожні бурячки-моркву-картопельку, свининку, рибку, молочко-сметанку.
Тайка поправила шолом.
А сам тут чого? запитала.
Якби ж Гоцик знав. Мордяку скривив, мовляв, тобі яке діло?
До траси підкинеш? запитав раптом.
Сідай, розсміялася Тайка, вказала на місце позаду себе.
Гоцик заскочив на моторолер, обійняв Тайку.
До моєї хати спочатку на хвильку, прохрипів дівчині у вухо, бо відчув, як невтримне бажання викручує суглоби: Тайчині сідниці поміж Гоцикових ніг.
Моторолер найсексуальніший транспортний засіб заторохтів порожньою вулицею, тільки посилював жадання: вібратор, їй-богу!
Тайко Чуєш? запитав Гоцик, коли драндулет зупинився біля батьківської хати. Ти заміж вийшла?
За кого? Тайка зняла шолом, довге біляве волосся розсипалося по плечах. Паню Козленка вбили, а ти
А я що?
Казав, за мене йди. Не памятаєш?
Ні, збрехав Гоцик. Проковтнув слину. А давай зараз Спробуємо
Пішов ти, насмішкувато відповіла Тайка.
Гоцик знітився.
Ну І чого викобелюєшся? буркнув. Ще на Панчиному похороні на все село ляпнула, що зі мною всю ніч бавилася.
Значить, про Козленків похорон памятаєш, а як мене заміж кликав не памятаєш? розреготалася Тайка. Ох, Сьомко! Та кому ти такий здався!
А ти не пробувала, який я! Звідки тобі знати? геть рознервувався. Пішов до подвіря. Стій, не їдь. Тільки рюкзак візьму.
У порожній вітальні присів край круглого столу: далі куди? Наштовхнувся поглядом на мотузку одним кінцем привязана до труби опалення, другою до торшера у протилежному куті. На мотузці випрані чисті татові труси і шкарпетки. Висіли сумні навпроти веселих маминих світлин.
«Оце б тато вдома не залишився, не мав би я куди й повернутися», подумав тоскно.
Пішов батьківською хатою, наче раніше не бачив ніколи.
Кухня. Чисто й тоскно. Замотав у целофановий пакет чималий шмат сала. Сухарі разом з полотняною торбиною прихопив. Ніж. Кружку емальовану.
Спальня. Двомісне ліжко застелене веселим пістрявим покривалом, зверху подушки пірамідою. Ніби й не лягав тато на те ліжко без мами. Ніби двох чекало. Поряд кушетка мала. На ній рядно, ковдра старенька тут тато маму чекає? Засумував. До своєї кімнатки. Чисто. Й пилюки немає. Вправний ріелтор вигукнув би: «Заходь і живи!» Он воно як. Диванчик рідний, шафа, письмовий стіл і ціла купа згадок про Гоцикові сподівання: зламана гітара, футбольний мяч, плівковий «ФЕД», карти зоряного неба, атлас кінських порід і іржаві підкови Кассіопеї
Набундючився. Повернувся до вітальні: де рюкзак? Повкидав усе гамузом сало, сухарі, ніж, кружку до шкарпеток-трусів-футболок.
Мимоволі потягся до веселих світлин візьме одну з собою. За фотокартками у атлантичній мушлі грошики. Перерахував: ти дивись! А тато немало на свинях заробив. Мить подумав, поклав до кишені три сотні зелених. Акуратно прикрив мушлю фотокарткою. Зиркнув у бік свинячої загородки там тато. Чи попрощатися?