І от врешті Сатьяго дошкандибав до пірамід. А тут розбійники! Їм теж «наспівували» про скарби. Тільки не тут, в Африці. В Іспанії. У напівзруйнованому андалусійському храмі, в центрі якого росте величезний сикомор. Сантьяго вражений він прекрасно знає цей храм в рідній Андалусії! Ночував там з отарою не раз.
Звичайно, вівчар повертається. Але не до коханої Фатіми і своїх багатств. Він поспішає до напівзруйнованої церкви у рідних пенатах і знаходить там скриньку. А у скрині повно старовинних золотих монет, дорогоцінне каміння в асортименті та інше добро. Усе. Кінець.
Ілія замовк, засмучено знизав плечима.
І у чому сенс? Хлопець був щасливий вештатися зі своєю отарою, та позбувся того через нацьковування якогось старого ідіота. Він знайшов багатство і кохання, та покинув їх заради такого самого багатства Але уже без кохання! Яка неймовірна вражаюча маячня!
Мама зітхнула.
На світі безліч незбагненної дурні. І чи варто через це засмучуватися?
Узяла до рук томик Коельо.
Завтра на пошту віднесу. Хтось же чекає.
Обійняла сина:
Давай краще вечеряти. Я нині купила перепелів-хлопчиків.
Хлопчиків? з відразою перепитав Ілія.
Так, так, мама пішла до плити, дістала каструлю. Хлопчики завжди смачніші за дівчаток. Тим ще яйця висиджувати, а від того мясо жорсткіше, а от хлопчики І жирніші, і мясце ніжне, і бульйон наваристіший.
Ілію ледь не знудило від смажених хлопчиків.
Не вечерятиму, сказав тьмяно. Спати хочу
Сон не йшов. Ілія розгорнув Льосу, переключився на Байрона, перестрибнув на Петрарку ані перуанець, ані високий стиль любовної лірики англійця вкупі з італійцем не відволікали від настирливого глухого роздратування.
Ілія відкинув книжки, вирівняв спину на вузькому диванчику і заплющив очі. Він часто робив так у хвилини особливо гострого неприйняття реальності. Перед очима пливли теплі сині води, на крутій скелі зростав величний замок, а на одній з високих круглих веж стояв сам Ілія красивий, гордий і неймовірно щасливий.
Та цього разу не спрацювало. Лежав із заплющеними очима, чекав звичного мрійливого дива, та перед очима раптом виник гидкий старий дідуган у довгій хламіді. Хихикав уїдливо, грозив Ілії худим кривим пальцем.
Чого тобі? утомлено подумав Ілія.
Дідуган сплеснув долонями, мовляв, ох ти і дурень!
Хіба не знаєш?! прорипів. Сантьяго зараз миє склянки у лавці торгівця кришталем. До андалусійських скарбів у напівзруйнованому храмі під сикомором йому ще йти і йти!
Не може бути, прошепотів Ілія вголос, та очі не розплющив.
Дідуган замотав башкою.
Йти і йти, повторив сердито.
Ілія розплющив очі, роззирнувся.
Ілія розплющив очі, роззирнувся.
Маячня мовив.
Та у вухах гидко хихотів дідуган, верещав: «Йти і йти! Йти і йти» Поселився в голові не видерти. Скіпка і та слабше коле.
Всю ніч Ілія просидів без сну. На світанку вийшов у двір, відчинив хвіртку, став посеред вулички у легкому светрі, хоч осінь морозила листя білим. Якби мама побачила, захлинулася б: «Захворієш!» Іліїні нирки і без маминих нагадувань миттєво відгукувалися на найменше переохолодження. Та нині Ілія прислухався, дивувався мовчали.
Не захворію, прошепотів і сам вразився, бо зроду-віку не відчував у собі такої важкої, переконливої впевненості, як сьогодні.
Вдивлявся у вранішнє бліде осіннє сонце, вираховував: як стояти лицем на схід, то південь ліворуч буде. Там Іспанія.
Повернувся у дім, засів в Інтернеті: Андалусія, Андалусія
Прокинулася мама, заспішила: на роботу б не спізнитися. Ілія проводив її насторожено. Андалусія, Андалусія Треба книжечку перечитати. Певно, вчора проковтнув її неуважно, пропустив щось суттєве й важливе, що згодилося б Перерив увесь дім і тільки потім згадав: мама понесла «Алхіміка» на пошту.
Дідько! розгнівався.
Упав в улюблене плетене крісло у вітальні, зосередився намагався пригадати все, що вчора так дратувало і лютувало. Єдина мова? Душа світу? Не те! Філософський камінь? Еліксир безсмертя?
Скривився уїдливо: йому б точні координати напівзруйнованого храму в Андалусії. Знайде скарб, з іншим розбереться.
Підхопився збуджено, забігав вітальнею. Гроші! Хіба його вина, що єдиним матеріальним еквівалентом будь-яких душевних злетів і досягнень є гроші? Щасливий кінець усіх казок багатство. А всі метання душі лише недолугі спроби пояснити причини образливих злиднів, знайти шлях до безпечного багатства. І обрані з обраних алхіміки теж туди. Їм би дуплет: і еліксир безсмертя, і формулу золота. Ідеальна схема. Мати до біса золота, жити вічно і витрачати-витрачати-витрачати Яка ж огидна образлива маячня!
Зупинився.
Хоч би одному алхіміку в пику плюнути, прошепотів недобре.
То спробуй, почув тихий шепіт у правому вусі.
Ілії здалося дах їде.
Занадто захопився буркнув, згадуючи тоненький томик «Алхіміка», дивного дідугана, свої несподівані пристрасті.
Потягся до вуха У вусі пролунало тихе настійливе прохання:
Не тривож мене!
Ілія відчув, як всередині розквітає яскрава квітка жаху: мало йому скривджених нирок і підшлункової, тепер і голівці ва-ва. Тихо пішов до дзеркала, роздивлявся власне вухо.
Тільки не казати Нікому не казати, що зі мною розмовляє власне вухо.