Для малодухих маю ще один памятний відбиток зі своєї планиди. У поліклініці, де я склив вікна, служив немолодий уже масажист. Золоті руки мав той чоловік, я б сказав зрячі. Бо кожду кісточку, кождий суглобик, кождий нерв хворого ті руки неначе виділи. І чинили дива. «Масаж, казав він, се заклинання тіла, поступове вигнання з організму зайвої, хворої речовини, переливання одної енергії в иншу. Се доторк двох кресал, що викрешують іскру життя. Ворожба рук!»
Дійство своє він починав із пальців ніг. Один палець масажував пятьма способами, кожду ділянку по-иншому. Десь подушечками пальців, десь кісточками, а десь нігтями. Легко, вкрадливо оброблялися глибинні життєві точки, замуровані солями. І коли той панцир нарешті розтрощений радісний біль народження пробігав нервами. Пальці його в глибинах плоті невтомно добиралися до криниць нервової сили. І ними, наче струм електричними дротами, починала колобродити обнова життя. Життя, що струменить від трепетного клубка в грудях, який ми називаємо душею.
Загад масажиста розчистити сі животворні проходи, захаращені всяким мотлохом нашого тривку, брудом довколишнього світу і брудом власних думок. Масаж той був як вино. Спочатку збуджував, відтак пянив, затим розморював. Я теж, припрошений приязним масажистом, спізнав того частунку. Якщо за перших сеансів кривишся від болю і напруження, то після пятого ледве здержуєшся, аби не заснути під гойними руками.
Вельми поважні люди записувалися на масаж за місяці вперед. Такі знатні були в нього руки! Усе слава Богу, якби не одна дрібничка: на кистях чоловік мав лише по два пальці. У войну служив сапером там і лишив инші свої шість пальців. Я насмілився його спитати:
«Як же тобі вдалося дійти такого чину?»
«Після лікування добрий доктор-полковник хотів мені, каліці, помогти, дати якусь роботу в шпиталі: «Ким би ти хотів бути, хлопче? Лише не кажи, що масажистом». Усі довкола так зареготали, що я твердо вимовив: «Хочу бути масажистом». І ось я тут»
Отже, солодкі мої,думаймо про те, чого хочемо, а не про те, чого не хочемо.
«Ти перейшов світ і зберігся, дивуються декотрі. Як се тобі далося?»
«Бо я світом ішов, а був понад світом».
«Як се розуміти?»
«Дивився на світ ніби Згори світлим взором. Так, як Господь раяв: світло твого тіла очи».
Ми є такими, якими видимо світ. Яким би світ не був, не забуваймо, що він Божий.
«Ти походив немало чужиною, допитуються инші, та все-таки вернувся домів. Чому?»
«Потяг далини солодкий. Мандри дають знаття і досвід, але правдиві знахідки мудрости і радости дома».
Хвороби не бійся. Стрічай її, як дощ, котрий має щось промити; як спеку, яка має щось випалити; як вітер, що має дещо розвіяти. Наша природа, як і природа велика, має споріднені закони.
«Ти перейшов світ і зберігся, дивуються декотрі. Як се тобі далося?»
«Бо я світом ішов, а був понад світом».
«Як се розуміти?»
«Дивився на світ ніби Згори світлим взором. Так, як Господь раяв: світло твого тіла очи».
Ми є такими, якими видимо світ. Яким би світ не був, не забуваймо, що він Божий.
«Ти походив немало чужиною, допитуються инші, та все-таки вернувся домів. Чому?»
«Потяг далини солодкий. Мандри дають знаття і досвід, але правдиві знахідки мудрости і радости дома».
Хвороби не бійся. Стрічай її, як дощ, котрий має щось промити; як спеку, яка має щось випалити; як вітер, що має дещо розвіяти. Наша природа, як і природа велика, має споріднені закони.
Дні нездоровля можуть стати великими днями нашого життя.
Де б я не був, завжди дещо залишав. Хтось щось брав і тягнув за собою, обтяжуючи собі ходу. А я йшов легко, порожнем. Та ще й відщипував зі свого багажу. Як мисливець у тайгових обродах, залишав по собі дрібку соли, сірничину, жменьку крупи. А можна й по-иншому сказати: сіль правди, огниво мислі, хлібець добра І що я спізнав при сьому наповнення. Все, що залишав по собі за сто літ, тепер зі мною, в мені складене, наче в стільниках бездонного вулія.
Золотий мед віку.
А ще я ніколи не затоптував чужих слідів. На болотах чужий слід порятунок. Та й на житейських дорогах, якщо добре розмислити, теж хтось уже ступав перед тобою. І коли не погордуєш схилитися, матимеш велику поміч. Пригадую, як на Криті море бавилося моїми слідами на піску. Велике вічне море мало до них увагу і мене се невимовно втішало, як дитину.
Міркуймо, які залишаємо сліди.
Скриня маленьких секретів
Є знання, які наче й непотрібні, але радісно тримаються твоєї голови. Десь у різні часи в різних місцях і від різних людей ти їх набув і держиш у скрині памяти про всяк випадок. Такі собі маленькі секрети на пожиток для уважливих.
Голу жінку комарі не кусають. Цілком голу.
Запах відчуєте гостріше, якщо ніздрями затримаєте воздух, аби зігріти його.
Багато голубів на ситий рік.
Гіркий перець (я його люблю) не слід кусати, ліпше різати тоненькими кільцями і так доносити до рота.
Птиці в тривалих перельотах набивають собі під пахвами тверді мозолі, які їм помагають «різати» вітер. Як мозолі наших сердець.
Муравлі великі пяниці. Вони підгодовують власними яйцями мушок, котрі пирскають пянкою слиною.
Зозуля кує пару собі глядає.