І Серпокрилець виклював око у Принца й полетів до горища студента. Залетіти всередину було дуже легко, бо у даху зяяла дірка. Через неї він увірвався до кімнати. Юнак схилив голову на руки, отже не почув тріпотіння пташиних крил, а коли підвів голову, то побачив, що на зівялих фіалках лежить прекрасний сапфір.
Мене починають цінувати, зрадів він, це подарунок якогось великого шанувальника. Тепер я зможу дописати свою пєсу, і він засяяв од щастя.
Наступного дня Серпокрилець полетів до гавані. Він умостився на щоглі великого судна і дивився, як матроси витягають тросами важкі скрині з трюму.
Раз-два вгору! вигукували вони, тягнучи чергову скриню.
Я лечу до Єгипту! крикнув Серпокрилець, та ніхто не звернув уваги, а коли зійшов місяць, полетів він назад до Щасливого Принца.
Я хочу попрощатися з тобою, гукнув він.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю! молив Принц. Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч!
Вже зима, відповів Серпокрилець, і скоро тут літатиме холодний сніг. У Єгипті сонце гріє зелені пальми, і крокодили вилежуються в глині, озираючись спроквола навкруги. Мої друзі-ластівки вють гнізда у храмі Юпітера в Баальбеку, а рожево-білі горлиці споглядають на них і туркочуть. Дорогий Принце, я мушу тебе покинути, але ніколи не забуду, і наступної весни принесу тобі два прекрасних самоцвіти замість тих, що ти віддав. Рубін буде червонішим за червону троянду, а сапфір синій, як море.
Внизу на площі, мовив Щасливий Принц, стоїть дівчинка, що продає сірники.
Вона впустила сірники в калюжу, і ті зовсім розмокли. Батько відлупцює її, якщо вона не принесе додому грошей, тож вона плаче. В неї немає ні черевиків, ні панчіх, а на голові ні хустинки, ні капелюшка. Виклюй у мене друге око і віддай його дівчинці, і тоді батько її не битиме.
Я залишуся з тобою ще на одну ніч, погодився Серпокрилець, але не можу виклювати тобі око. Адже ти осліпнеш!
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, сказав Принц. Чини, як я звелів.
І Серпокрилець виклював друге око Принца і полетів з ним униз. Він пронісся повз дівчинку і встромив самоцвіт їй у долоньку.
Яке гарненьке скельце! зраділа дівчинка і побігла сміючись додому.
Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца.
Ти тепер сліпий, мовив він, і я залишуся з тобою назавжди.
Ні, Серпокрильцю, заперечив бідолашний Принц, ти мусиш летіти до Єгипту.
Я залишуся з тобою назавжди, твердо сказав Серпокрилець і заснув біля ніг Принца.
Ти тепер сліпий, мовив він, і я залишуся з тобою назавжди.
Ні, Серпокрильцю, заперечив бідолашний Принц, ти мусиш летіти до Єгипту.
Я залишуся з тобою назавжди, твердо сказав Серпокрилець і заснув біля ніг Принца.
Увесь наступний день він сидів на плечі Принца й оповідав йому про те, що бачив у чужих краях. Він розказував про червоних ібісів, що стоять довгою шерегою уздовж берегів Нілу і ловлять золотих рибок своїми дзьобами; про Сфінкса, старого як світ, що живе у пустелі і знає все-все: про купців, що повільно ступають поруч зі своїми верблюдами, з бурштиновими чотками в руках; про Царя Місячної гори, чорного як смола, котрий молиться на величезний кришталь; про велику зелену змію, яка спить у пальмовому дереві і годувати яку медовими пряниками приходять двадцятеро жирафів; про пігмеїв, що плавають великим озером на гігантському пласкому листі та постійно воюють з метеликами.
Серпокрильцю, друже мій милий, перебив його Принц, ти розповідаєш про дивовижні речі, але найдивовижніше у світі це страждання людські. Немає Таємниці більшої, ніж ця Таємниця. Політай над містом, любий Серпокрильцю, і розкажи про все, що побачиш.
І Серпокрилець літав над великим містом і бачив, як веселяться багатії у своїх розкішних будинках, коли під їхніми дверима сидять жебраки. Він залітав у темні провулки й бачив бліді личка голодних дітей, що байдуже позирали на чорні вулиці. Під аркою мосту лежало двійко хлопчаків вони міцно обнялися, щоб хоч трохи зігрітися.
Як їсти хочеться, жалілися вони.
Тут не можна лежати! загорлав на них вартовий, і вони вийшли з-під мосту просто в дощ.
Потім Серпокрилець прилетів назад і розповів Принцові все, що бачив.
Я весь вкритий листковим золотом, сказав Принц, ти мусиш його обірвати, клаптик по клаптику, і віддати отим бідолахам; живі завжди гадають, що золото може їх ощасливити.
Клаптик по клаптику відривав Серпокрилець щире золото, поки Щасливий Принц не зробився зовсім тьмяним і сірим. Клаптик по клаптику віддавав Серпокрилець щире золото біднякам, і личка дітей потроху розрумянились, і вони сміялися та гралися в різні ігри на вулиці.
Тепер у нас є хліб! вигукували вони.
А потім випав сніг, а за снігом ударив мороз. Вулиці здавалися вилитими зі срібла такі вони були яскраві та блискучі; довгі бурульки звисали, як кришталеві кинджали, з краю дахів; усі одягнулися в хутро, а хлопята у червоних шапочках каталися на ковзанах.
Бідолаха Серпокрилець замерзав дедалі більше, але не збирався залишати Принца, бо дуже його любив. Він клював хлібні крихти біля пекарні, коли пекар не дивився, і тріпотів крилами, аби зігрітися.
Й от прийшов час, коли він збагнув, що помирає. Востаннє злетів Серпокрилець на плече Принца.