Прощавай, любий Принце! прошепотів він. Дозволь мені поцілувати тобі руку.
Радий, що ти нарешті вибираєшся до Єгипту, мовив Принц. Ти пробув тут надто довго. Але поцілуй мене у вуста, бо я тебе люблю.
Не до Єгипту я вибираюся, сказав Серпокрилець, а до Оселі Смерті. Смерть сестра Сну, правда ж?
І він поцілував Щасливого Принца у вуста і впав мертвий до його ніг.
І тої самої миті пролунав дивний звук усередині статуї, мовби щось розбилося. То свинцеве серце Принца розкололося навпіл. Очевидячки, мороз і справді був лютий.
Рано-вранці наступного дня Мер міста йшов через площу разом із Міськими Радниками. Проминаючи пєдестал, він поглянув на статую.
Господи, який жалюгідний вигляд має отой Щасливий Принц! вигукнув він.
Геть-чисто жалюгідний! підхопили Міські Радники, які завжди погоджувалися з Мером. І всі вони залізли нагору роздивитися як слід.
Рубін випав із його меча, очі десь загубилися, і він більше не золотий, оголосив Мер. Власне, він не кращий за жебрака.
Не кращий за жебрака, підтакували Міські Радники.
А тут іще якась мертва пташина у нього під ногами! вів далі Мер. Треба видати розпорядження, що птахам забороняється тут помирати.
І Міський Писарчук занотував Мерове розпорядження у записнику.
Статую Щасливого Принца зняли з пєдесталу.
Оскільки він уже не прекрасний, то й не корисний більше, проголосив Професор Мистецтвознавства в Університеті.
Статую розплавили у ливарні, й Мер провів нараду Корпорації, щоб вирішити, як учинити з металом.
Статую розплавили у ливарні, й Мер провів нараду Корпорації, щоб вирішити, як учинити з металом.
Нам, певна річ, потрібна інша статуя, сказав Мер, і це мусить бути моє зображення.
Моє, моє! закричав кожен із Міських Радників, і всі пересварилися. Коли я востаннє їх чув, вони й далі сварилися.
Що за чудасія! здивувався старий майстер у ливарні. Це розбите свинцеве серце не плавиться у печі. Його треба викинути.
І серце викинули на смітник, де вже лежав мертвий Серпокрилець
Принеси мені дві найдорогоцінніші речі з того міста, наказав Господь одному зі своїх янголів, і янгол приніс йому свинцеве серце і мертвого птаха.
Ти зробив вірний вибір, погодився Господь, бо у моєму Райському Саду це мале пташеня співатиме вічно, а у моєму золотому місті Щасливий Принц возсилатиме мені хвалу.
Соловушка і троянда
Вона пообіцяла, що танцюватиме зі мною, якщо я принесу їй червоні троянди, вигукнув молодий Студент, але в моєму садку немає жодної червоної троянди.
Зі свого гнізда на дубочку його почула Соловушка, визирнула з листя й замислилася.
Жодної червоної троянди, хоч увесь сад обійди, простогнав юнак, і його гарні очі налилися слізьми. Від яких дрібниць залежить людське щастя! Я перечитав усе, що написали мудреці, мені відомі усі таємниці філософії, але через брак однієї червоної троянди зруйнується ціле моє життя.
Нарешті я зустріла справжнього закоханого, мовила Соловушка. Ніч у ніч я оспівувала його, не знаючи, чи існує він насправді. Ніч у ніч я оповідала його історію зіркам і от нарешті я бачу його самого. Волосся в нього темне, як бутон гіацинта, а вуста червоні як троянда, якої він прагне; пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і туга наклала відбиток на його чоло.
Принц влаштовує бал завтра ввечері, шепотів Студент, і моя кохана буде серед запрошених. Якщо я принесу їй червону троянду, вона танцюватиме зі мною до світанку. Якщо я принесу їй червону троянду, я триматиму її в обіймах, і вона схилить голівку мені на плече, і я стискатиму її ручку. Але в моєму садку немає червоної троянди, тож я сидітиму тут на самоті, і вона пройде повз мене. Я буду для неї порожнім місцем, і це розібє мені серце.
О так, це справжній закоханий, мовила Соловушка. Те, про що я співаю, змушує його страждати; що для мене радість для нього біль. Звісно, кохання чудове почуття. Воно цінніше за смарагди і дорожче за коштовні опали. Його не купити ні за перли, ні за гранати, ним не торгують на ярмарку. Купці його не продають, і на золото його не обміняють.
На галереї сидітимуть музики, вів далі Студент, і гратимуть на своїх інструментах, а моя кохана танцюватиме під мелодії скрипок та арф. Танцюватиме вона так легко, що її ніжки майже не торкатимуться підлоги, а розчепурені придворні юрмитимуться навколо неї. От тільки зі мною вона не танцюватиме, бо я не маю червоної троянди, щоб їй подарувати.
І він кинувся на траву, затулив обличчя руками й розридався.
Чого він плаче? спитала Зелена Ящірка, пробігаючи повз Студента, задерши хвостика.
І справді, чого? прошепотів Дзвоник своєму сусіді лагідним, тихим голосом.
Він ридає через червону троянду, відповіла Соловушка.
Через червону троянду? обурилися вони.
Це просто безглуздя! і мала Ящірка, яка була дещо цинічною, розреготалася від душі.
Проте Соловушка розуміла причину страждань Студента; вона принишкла на своєму дубочку і замислилася над таємницями Кохання.
Раптом вона розправила свої брунатні крильця для польоту та зірвалась у небо. Вона промайнула гаєм, як тінь, і, як тінь, закружляла над садом.
У центрі галявини росло прегарне Трояндове Деревце, й коли Соловушка побачила його, то підлетіла й усілася на тоненьку гілочку.