На мене чекають у Єгипті, відповів Серпокрилець. Мої друзі-ластівки літають туди-сюди понад Нілом, розмовляють із великими лотосами. Невдовзі вони вкладуться спати біля гробниці великого Фараона. Сам Фараон лежить у пишно оздобленій труні. Він закутаний у жовту тканину і набальзамований прянощами. На шиї у нього намисто з ясно-зеленого нефриту, а руки як сухе листя.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, просив Принц, благаю, залишися зі мною на одну ніч і будь моїм посланцем. Хлопчик потерпає від спраги, і мати його так тужить!
Не дуже-то я люблю хлопчаків, відповів Серпокрилець. Минулого літа, коли я жив біля річки, двоє нахабних недолітків, сини мірошника, завжди жбурляли в мене каміння. Звісна річ, у мене вони жодного разу не влучили: ми, серпокрильці, надто добре для цього літаємо, та я ще й походжу з родини, яка славиться своєю спритністю, проте це була неповага.
Але Щасливий Принц дивився так сумно, що Серпокрилець зглянувся.
Тут уже зовсім холодно, зауважив він, але я зостануся заради тебе на одну ніч і буду твоїм посланцем.
Дякую тобі, любий Серпокрильцю, сказав Принц.
Тоді Серпокрилець виклював з ефеса Принцового меча великий рубін і, тримаючи його у дзьобі, полетів понад дахами міста.
Він пролетів над вежею собору зі скульптурами мармурових янголів. Він пролетів над палацом і почув звуки танцювальної музики. Юна красуня зі своїм коханим вийшли на балкон.
Які прекрасні зорі у небі, сказав до неї коханий, і яка прекрасна влада кохання!
Сподіваюся, моя сукня буде готова до королівського балу, відповіла красуня. Я замовила розшити її квітами страстоцвіту[1], але швачка така ледаща.
Серпокрилець пролетів понад річкою і побачив ліхтарі на високих щоглах кораблів. Він пролетів через єврейське гетто і побачив старих юдеїв, що торгувалися між собою і зважували монети на мідних вагах. Нарешті він долетів до бідної хатинки і зазирнув усередину. Хлопчик розметався на ліжку, а мати заснула, бо смертельно втомилася. Влетів Серпокрилець до кімнати і поклав великий рубін на стіл біля наперстка жінки. Потім він тихенько політав над ліжком, обмахуючи крильцями хлопчикове чоло.
Як мені прохолодно, прошепотів хлопчик. Вочевидь, я вже одужую.
І він заснув солодко і міцно.
Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца й розповів йому про все, що зробив.
Цікаво, зауважив він, мені зовсім тепло зараз, хоча надворі так зимно.
Це тому, що ти зробив добру справу, пояснив Принц. І Серпокрилець задумався, а там і заснув. Думки завжди навіювали на нього сон.
Коли розвидніло, він полетів до річки і викупався.
Що за дивовижне явище! вигукнув Професор Орнітології, який якраз перетинав місток. Серпокрилець узимку!
І він написав про це в газету довгого листа. Усі його цитували, бо там було багато слів, яких ніхто не розумів.
Увечері я полечу до Єгипту, оголосив Серпокрилець, і від цієї перспективи у нього одразу поліпшився настрій. Він відвідав усі міські памятники і довгий час просидів на верхівці церковного шпиля. Де б він не зявлявся, всюди цвірінькали горобці і перешіптувалися між собою:
Який вишуканий іноземець!
Отже він був дуже собою задоволений.
Коли зійшов місяць, він знову прилетів до Щасливого Принца.
У тебе немає доручень в Єгипет? гукнув він. Бо я якраз вирушаю у путь.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, молив Принц. Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч.
Який вишуканий іноземець!
Отже він був дуже собою задоволений.
Коли зійшов місяць, він знову прилетів до Щасливого Принца.
У тебе немає доручень в Єгипет? гукнув він. Бо я якраз вирушаю у путь.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, молив Принц. Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч.
На мене чекають у Єгипті, відказав Серпокрилець. Завтра мої друзі летять на Другий Водоспад. Там, серед очерету, ховається гіпопотам, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Всеньку ніч дивиться він на зірки, а коли загоряється вранішня зоря, у нього вихоплюється вигук радості, а потім він знову замовкає. Опівдні приходять жовті леви на водопій. Очі в них як зелені берили, а ревіння голосніше за гуркіт водоспаду.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, мовив Принц. На околиці міста я бачу на горищі юнака. Він схиляється над паперами на столі, й у склянці біля нього стоїть букетик засохлих фіалок. Юнак має темне жорстке волосся, губи його червоні, як гранат, а очі великі та мрійливі. Він намагається закінчити пєсу для Режисера Театру, але дуже змерз і не може писати далі. Його грубка холодна, і він мало не непритомніє з голоду.
Я залишуся з тобою ще на одну ніч, погодився Серпокрилець, який мав по-справжньому добре серце. Віднести йому ще один рубін?
Гай-гай! Я більше не маю рубінів, відповів Принц. У мене залишилися тільки очі. Вони зроблені з рідкісних синіх сапфірів, які привезли з Індії тисячу років тому. Виклюй один із них і віднеси йому. Він продасть самоцвіт ювелірові, купить дрова й допише пєсу.
Дорогий Принце, заперечив Серпокрилець, я не можу так учини ти, і розплакався.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, сказав Принц. Чини, як я звелів.