Праворуч бачу дім! вигукнув він. Це хатина з колод, укрита гіллям. То як, зайдемо?
Давай, зраділа дівчинка. Бо я вже притомилася.
Страшило провів її до хатини, ледь помітної за деревами. Коли вони зайшли, то в кутку побачили ліжко із сухого листя. Дороті лягла й миттю заснула міцним сном. Тото примостився поруч. Страшило не знав, що таке втома, тому він став у протилежному кутку й терпляче чекав, доки настане ранок.
5. Звільнення Залізного Лісоруба
Коли Дороті прокинулася, сонце світило на всю силу, й Тото весело ганяв по лісу за птахами. Страшило й досі стояв у кутку.
Треба піти пошукати воду, сказала дівчинка.
А нащо?
По-перше, щоб умитися, а по-друге, щоб напитися, бо сухий хліб у горлі застрягне.
Оце так важко доводиться живим людям із плоті й крові, задумливо промовив Страшило. Треба спати, треба їсти й пити! Зате у людей є мозок, і вони можуть думати.
Мандрівники вийшли з хатини й незабаром знайшли прозорий струмочок. Дороті вмилася, поснідала й запила сніданок водою. У кошикові залишалося зовсім трошки хліба, й дівчинка раділа, що Страшилу їжа не потрібна припасів ледь-ледь вистачало на день.
Коли сніданок закінчився й можна було продовжити мандрівку, Дороті злякано здригнулася: десь неподалік пролунав глухий стогін.
Що це? тремтячим голосом запитала вона Страшила.
Звідки мені знати? відгукнувся той. Та якщо хочеш, я можу подивитися.
У цю мить стогін пролунав знову. Вони пішли туди, звідки долинали звуки, й за кілька кроків Дороті помітила, як поміж дерев щось зблиснуло. Дівчина кинулася бігти й раптом спинилася, наче вкопана, злякано скрикнувши:
Ой, що це?
Одне з високих дерев було надрубане, й біля нього з піднятою сокирою в руках стояв чолов'яга, повністю зроблений із заліза. У нього були руки й ноги, але він стояв зовсім закляклий, наче не міг поворухнутися.
Дороті й Страшило здивовано втупилися в дивного Лісоруба, а Тото голосно загавкав і спробував укусити його за залізну ногу, проте ледве не зламав собі зуби.
Це ти стогнав? звернулася Дороті до Залізного Лісоруба.
Так, відповів той. Я стою тут і кличу на допомогу вже цілий рік, але ніхто не почув мене й не прийшов.
А як тобі можна допомогти? турботливо поцікавилася дівчинка: їй було дуже шкода бідолашного.
Візьми слоїк з мастилом і добре змасти мої суглоби. Вони так заіржавіли, що я не можу поворухнути ні рукою, ні ногою. Якщо мене гарненько змастити, я знову буду, як новий. Слоїк стоїть на полиці в хатині.
Дороті метнулася до хатини й незабаром повернулася зі слоїком у руках.
Що змащувати? діловито поцікавилася вона.
Спочатку шию, сказав Лісоруб.
Дівчинка так і зробила. Шия дуже сильно заіржавіла, тому Страшилу довелося дуже довго крутити залізну голову в різні боки, доки її господар сам зумів це зробити.
Тепер руки, наказав Залізний Лісоруб.
Дороті змастила суглоби-шарніри на руках, а Страшило знову їй допомагав: то піднімав руки вгору, то опускав униз аж доки іржа не обсипалася і вони запрацювали до ладу.
Залізний Лісоруб полегшено зітхнув і опустив сокиру.
Оце так щастя! вигукнув він. Я стою з піднятою сокирою вже цілий рік. Нарешті зміг її опустити. Ну а тепер, якщо ви змастите мої суглоби на ногах, усе налагодиться повністю.
Дороті й Страшило виконали і це прохання, і Лісоруб знову зміг ходити. Він іще раз подякував за дивовижне звільнення, а трошки згодом зробив це й утретє. Він був дуже ввічливим Залізним Лісорубом.
Оце так щастя! вигукнув він. Я стою з піднятою сокирою вже цілий рік. Нарешті зміг її опустити. Ну а тепер, якщо ви змастите мої суглоби на ногах, усе налагодиться повністю.
Дороті й Страшило виконали і це прохання, і Лісоруб знову зміг ходити. Він іще раз подякував за дивовижне звільнення, а трошки згодом зробив це й утретє. Він був дуже ввічливим Залізним Лісорубом.
Якби не ви, казав він, я би стояв тут, доки не проіржавів би наскрізь і не розсипався на порох. Ви просто врятували мені життя. До речі, як ви опинилися в цих краях?
Ми прямуємо до Смарагдового Міста йдемо до могутнього Оза, повідомила Дороті. І по дорозі спинилися на ночівлю у твоїй хатині.
А навіщо вам потрібен могутній Оз? поцікавився Залізний Лісоруб.
Я хочу, щоб він допоміг мені повернутися до Канзасу, а Страшило вирішив попрохати в нього трошки мізків, пояснила Дороті.
На якусь мить Залізний Лісоруб замислився, потім запитав:
Як ви гадаєте, цей Оз міг би дати мені серце?
Чому б і ні, відповіла Дороті. Навряд чи це для нього більший клопіт, аніж дати Страшилі мозок.
Атож, погодився Залізний Лісоруб. Тоді, якщо ви не проти, я приєднаюся до вас. Ходімо до Смарагдового Міста разом, щоб я теж мав змогу попрохати Оза про допомогу.
Ласкаво просимо, запросив Страшило до гурту, а Дороті додала, що дуже зрадіє новому товаришу. Залізний Лісоруб закинув на плече свою сокиру, й мандрівники всі разом рушили лісом по дорозі з жовтої цегли.
Перед тим, як вирушати, Залізний Лісоруб попрохав дівчинку покласти до кошика його слоїк із мастилом.
Якщо ненароком я потраплю під дощ, пояснив він, то, напевно, знову заіржавію, і тоді мастило стане в пригоді.
Подорожнім дуже пощастило, що до їхнього гурту приєднався Лісоруб, адже незабаром вони опинилися в місцині, де дерева росли надто густо цілком загороджували дорогу. Та Залізний Лісоруб сокирою швидко розчистив прохід.