Всего за 5.99 руб. Купить полную версию
Катре! кажу їй. Чи ти знаєш певно, що Якiв тебе любить?
Вона глянула на мене, як на дитину малу осмiхнулась.
А що, кажу-таки, як вiн тебе та покине?
Вона ще веселiш до мене засмiялась.
Ти ще нiчого не розумiєш! промовила.
Може, розумiю краще, нiж ти, говорю їй, збоку усе вбачається виднiше!
Зводжу на очi їй чимало таких, що любили, та й покинули; що покинули та ще й насмiялися; iншi вишукують того кохання так, аби замутиться; а є й такi, що вимагають щиростi, не скажи для того тiльки, щоб зоставити повiк нещасливими ймовiрних!.. Усе свiтове я їй доводжу гарно, беруся розсудливо, як могучи, та шкода мого розуму клопiтного! Як хто кого любить, то любивий i найкращий у свiтi, i все вже добро вiд його. Не думки нам, що робить вiн, як i iншi люди, не гаразд; а така думка, що нехай люди його робом роблять, то усе добре буде. Так-то менi Катря одмовляла, що їй розкажу яку зраду вона й одмовить: я б i зроду такого не кохала парубка!
А чому твiй Якiв сам не йде i не хоче, щоб ти приходила? Чому його мати хоч не навiдається?
Се вiн знає; вiн менi скаже.
Я вже тодi i доводити їй, i говорити годi. Коли б вона хоч розсердилась за що-небудь, а то приймає мої речi так, наче я їй кажу, що Чайченко птах, а не парубок, i з мене ще вона смiється: нiчого не розумiєш!
У хатi у нас несогласка, сум. Батько хмурий ходить, мати плаче та журиться Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу.
Матусю! Годi вам плакати! Або ви Катрi не потурайте, або не плачте вже!
Вам, скорим отаким, лучче у свiтi, одкаже смутно, ви собi як вже покладете "так буде!" та й ведете до того. А я, нещаслива, я не знаю, що менi перш дiяти: не гарно Катрi потурати, та жалко i впинять як я згадаю, як вона, моя голубка, побивається! Химо, моя дитино! Хто його й зна, що тут i краще! Тут Катря моя гине, а тут чоловiк скипається проти мене, вже й на очi не хоче приймати
Окрiм Шеляха, нiхто ще Катрi не сватав; а Шелях, того ж таки тижня, як Катря їм згордувала, засватав другу дiвчину та й одруживсь. Та було прибере свою молоду жiнку, мов тую крамарку багату, там-то намиста дорогого, тамто дукачiв; а сама жiнка маненька, коротесенька, та аж пихче пiд тими убраннями, а вiн усе її мимо наших вiкон у свято проводить сам у такiй шапцi, як решето, у поясi шовковому, червоному, що аж очi в себе бере. Iде та поверх нашої хати поглядає: "що це таке стоїть, що я його добре не бачу?" таким, було, поглядом поглядає.
Пiзно пiд вiсень того року побрався наш батько у дорогу. Як виходив: "бувайте здоровi!" промовив усiм нам за гурт та й пiшов Ми за їм iдемо проводити його за слободу. Стали мати гiрко плакати, вiн трохи зупинивсь i говорить:
Ви собi робiть як знаєте; кохайтеся, коли вхiтнi, а я на своєму словi стану: я за Чайченка дочки не 'ддам, поки жив. Бувайте здоровi! Пiдняв проти нас шапку та й пiшов дорогою, а ми услiд його дивимось, стоїмо, як холодом прибитi.
Катре! Катре! Дитино моя! вимовила мати: в яку се годину ти закохалася! Господи свiте! Пiшов, ледве попрощався коли се бувало? Дивилася за батьком, виливаючи сльози, а вiн усе далi та й за гору зайшов, тiльки ще чули, як гукав: "Гей! гей!"
Ще дослухалися стояли, та вже тихо додому тодi повертали:
Катре! питає мати. Чого задумалася?
Я хочу Якова бачити!
Ой, дитино моя! Чи не чула, що батько казав?
Я хочу Якова бачити!
Не тужила вона, не плакала i на все, що її прохала мати, i зупиняла, i жалувала на все вона одмовляла:
Катре! Катре! Дитино моя! вимовила мати: в яку се годину ти закохалася! Господи свiте! Пiшов, ледве попрощався коли се бувало? Дивилася за батьком, виливаючи сльози, а вiн усе далi та й за гору зайшов, тiльки ще чули, як гукав: "Гей! гей!"
Ще дослухалися стояли, та вже тихо додому тодi повертали:
Катре! питає мати. Чого задумалася?
Я хочу Якова бачити!
Ой, дитино моя! Чи не чула, що батько казав?
Я хочу Якова бачити!
Не тужила вона, не плакала i на все, що її прохала мати, i зупиняла, i жалувала на все вона одмовляла:
"Я хочу Якова бачити!"
IX
Катре! говорить мати, нехай я лучче сама пiду туди, сама за все розвiдаю
Нi, мамо, нi! Чи таки ви самi не бачите, що менi не до жданкiв, не до обiтниць Не збороняйте менi, мамо! Я не послухаю вас я нещаслива я на все пiду
Побралися ми у Любчики, не гаявши часу. Нам важко було, а Катрю обняла якась радiсть божевiльна: усе вона позгадувала i балакала не стихаючи. Спом'янула, як ми були на вхiдчинах у Чайченка, як танцювала в Булаха на весiллi; пригадала знайомих дiвчат любчiвських i парубкiв, усi жарти i вигадки веселi нашi, от нiбито вона була десь у тiснiй земнiй неволi, та се визволилася, i знов йметься їй на життя веселе i любе, i забiгає вона вже думками поманливими
Уступили ми сперву до своєї родички; зрадiли нам, приймають. В хатi у їх усе так, як i було, тихо та сумирно. Чоловiк Її привiтний, сама весела та спокiйна. Вiн же сани ладна, вона кожухи перегледжує; добра їм осiнь була, доброї i зими сподiваються Здоровий величенний кiт мурий, на сонцi потягаючись, мрукає з свого доброго талану; воли високорогi половiї дивляться з загороди у двiр поважно; бiлiї гуси поспiшаються на воду з гори; а чорнорябi каченята, крякаючи, у двiр садком беруться; кури рiзноперi по всьому дворищу розбрелися, а пiвнi невгомоннi кукурiкають, мiсто вихваляються. Садок вже безлистий, а не пустий, добiляються полотна, розстеленi по землi, i нитки розвiшанi по деревi; сушаться на сонцi грушки й яблука на тичках тоненьких; у городi гурки, на насiння зоставленi, жовтiють та гарбузи