Помовчіть, сер, сказав дядько Ендру, стукнувши кулаком по столу. Я не стерплю, щоб малий брудний школяр так говорив про мене. Ти нічого не розумієш. Я великий учений, маг, фахівець, який здійснює експеримент. Звичайно ж, мені потрібні живі обєкти для цього. Благослови мене, Боже, тепер ти мені скажеш, що я мав запитати дозволу в морських свинок, перш ніж використати їх! Жодної великої мудрості не вдасться досягти без жертви. Але думка про те, що я сам повинен піти туди, куди посилаю інших, безглузда. Це те саме, що примушувати генерала воювати простим солдатом. Якщо мене вбють, що станеться з працею всього мого життя?
О, годі тобі базікати, сказав Діґорі. То ти повернеш Поллі назад?
Я саме збирався сказати тобі, коли ти так брутально мене урвав, сказав дядько Ендру, що я нарешті відкрив спосіб повернення назад. Зелене кільце допомагає повернутися до нашого світу.
Але в Поллі нема зеленого кільця.
Ні, сказав дядько Ендру з жорстокою посмішкою.
Тоді вона не зможе повернутися назад! крикнув Діґорі. Це ж те саме, що вбити її.
Вона зможе повернутися назад, сказав дядько Ендру, якщо хтось інший піде за нею, надівши на палець жовте кільце й узявши із собою два зелені кільця: одне, щоб повернутися самому, а друге щоб забрати її.
І тепер, звичайно, Діґорі зрозумів, у яку пастку він потрапив. Він дивився на дядька Ендру, нічого не кажучи, з широко роззявленим ротом. Його щоки зблідли.
Я сподіваюся, сказав дядько Ендру могутнім голосом, так ніби він був шляхетним дядьком, який дає своєму небожу приємний подарунок і добру пораду, я сподіваюся, Діґорі, ти не виявиш себе боягузом. Мені було б дуже прикро думати, що хтось із нашої родини не має честі й лицарського духу, щоб прийти на допомогу е е леді, яка опинилася в скруті.
О, заткнися! сказав Діґорі. Якби ти мав досить честі й усього такого, ти пішов би сам. Але я знаю, ти не підеш. Ну, гаразд, бачу, мені доведеться йти. Але ти звір. Думаю, ти спланував усе з таким розрахунком, щоб вона пішла, нічого не знаючи, а потім і мені довелося піти за нею.
Звичайно, підтвердив дядько Ендру зі своєю огидною посмішкою.
Гаразд, я піду. Але є одна річ, яку я хотів би спочатку сказати. Я не вірив у магію до сьогоднішнього дня. Тепер я бачу, вона реальна. У такому разі, я думаю, старі казки також більш або менш правдиві. І ти лише поганий і жорстокий чаклун, як ті, про яких розповідають казки. Але я не прочитав жодної казки, у якій би такі люди не розплачувалися в кінці, і я готовий побитися об заклад, що розплачуватися за свої лихі вчинки доведеться і тобі. Так тобі буде й треба.
З усього сказаного Діґорі лише остання фраза дійшла до адресата. Дядько Ендру здригнувся, й у нього на обличчі зявився вираз такого жаху, що хоч він і був звіром, але вам би стало його шкода. Але через секунду він опанував себе і сказав із досить силуваним сміхом:
Гаразд, гаразд, я думаю для дитини природно так думати. Тим більше для такої, що виховувалася серед жінок, як ти. Ти мені цитуєш казки твоїх бабусь? Я не думаю, що тобі слід турбуватися про ті небезпеки, які мені загрожують, Діґорі. Чи не ліпше потурбуватися про ту, яка загрожує твоїй маленькій подрузі? Вона відсутня вже протягом певного часу. Якщо в тому світі існують небезпеки то буде шкода, якщо ти зявишся там на якусь мить пізніше.
Не думаю, що тобі шкода дівчини, люто відказав Діґорі. Але мені остогидла твоя балаканина. Що я маю робити?
Насамперед тобі треба навчитися контролювати себе, хлопче, холодно відповів дядько Ендру. Інакше виростеш таким, як твоя тітка Летті. А тепер послухай мене.
Він підвівся, надів рукавички й підійшов до таці, на якій лежали кільця.
Вони працюють лише тоді, сказав він, коли торкаються твоєї шкіри. Коли я в рукавичках, то можу підіймати їх, як оце, й нічого не станеться. Якщо ти вкинеш одне кільце до своєї кишені, теж нічого не станеться. Але, звичайно, ти мусиш памятати про те, що тобі не слід запихати руку в кишеню й доторкатися до нього, хай навіть ненавмисне. Як тільки ти торкнешся жовтого кільця, ти зникнеш із цього світу. Коли ти перебуватимеш в іншому світі, я сподіваюся, звичайно, це ще не доведено, але я сподіваюся, то в ту мить, коли ти торкнешся зеленого кільця, ти зникнеш із того світу і я сподіваюся повернешся в цей. Тепер дивись. Я беру два зелені кільця й кладу їх до кишені під твоєю правою рукою. Твердо запамятай, у якій із твоїх кишень лежать зелені кільця. Отже, їх буде в тебе два. Одне для тебе й одне для дівчини. Тепер візьми одне жовте для себе. На твоєму місці я надів би його на палець. Так буде легше не загубити його.
Діґорі простяг руку до жовтого кільця, але несподівано стримався.
А що ти скажеш матері? запитав він. Адже вона може запитати тебе, куди я пропав.
Що скоріше ти туди підеш, то скоріше повернешся, весело відповів йому дядько Ендру.
Але ж ти напевне не знаєш, повернуся я звідти чи ні.
Дядько Ендру стенув плечима, підійшов до дверей, відімкнув їх, відчинив і сказав:
Гаразд, тоді роби як знаєш. Спускайся вниз і пообідай. Нехай дівчину зїдять дикі звірі, або нехай вона втопиться, або помре з голоду в іншому світі, або заблукає там, якщо так тобі буде ліпше. Мені однаково. Можливо, перед чаєм ти вирішиш навідати місіс Пламер і повідомиш їй, що вона вже ніколи не побачить своєї дочки: бо ти побоявся надіти кільце.