Чорт забирай! сказав Діґорі. Шкода, що я не досить великий, аби проломити тобі голову!
Він застебнув своє пальто, набрав повні груди повітря, узяв кільце. І подумав, як після того думав не раз, що порядність ніколи не дозволила б йому зробити інакше.
Розділ 3
Ліс-між-світами
Дядько Ендру та його кабінет хутко зникли. Потім на мить усе переплуталося. Далі Діґорі відчув, як згори на нього ллється лагідне зелене світло, а внизу чорніє темрява. Він стояв невідомо на чому, чи то сидів, чи то лежав. Ніщо, здавалося, не доторкалося до нього.
«Схоже, я у воді, сказав собі Діґорі. Або під водою».
Це злякало його на хвильку, але майже одразу він відчув, що його виносить нагору. Потім його голова несподівано виринула в повітря й він вибрався з озера на берег, гладенький і зарослий травою.
Хлопчик зіпявся на ноги і помітив, що він ані стікав водою, ані хапав ротом повітря, чого варто було б сподіватися, наковтавшись води. Його одяг був геть сухий. Він стояв у лісі на березі невеличкої водойми розмірами не більш як десять на десять футів. Дерева росли густо, впритул одне до одного. Світло, що ледь проникало крізь листя, було зеленим: але там, угорі, мало світити дуже яскраве сонце, бо зелене світло дня було яскраве й тепле. То був найтихіший ліс, який тільки можна собі уявити. Тут не було ані пташок, ані комах, ані тварин, ані вітру. І майже чутно, як ростуть дерева. Озерце, з якого хлопчик щойно вийшов, не було тут єдиним. Були десятки інших озерця завширшки з кілька ярдів були розкидані повсюди, куди сягало око. Він майже відчував, як дерева пють воду своїм корінням. Цей ліс був наче живим. Намагаючись розповісти про нього потім, Діґорі завжди казав:
То було гарне місце; гарне, як торт зі сливами.
Найдивовижнішим було те, що ще до того як розглянутися навколо, Діґорі майже забув, як сюди потрапив. У всякому разі він не думав ні про Поллі, ні про дядька Ендру, ні навіть про свою матір. Він не був анітрохи наляканий, ані збуджений, його не змагала цікавість. Якби хто-небудь запитав у нього: «Звідки ти сюди прийшов?», він би, либонь, сказав: «Я тут завжди був». Саме так він себе почував ніби він завжди перебував у цьому місці й ніколи не нудився, хоч тут ніколи нічого не відбувалося. Як він розповідав через багато часу: «Це не те місце, де може відбутися якась подія. Дерева ростуть і то все».
Діґорі роздивлявся ліс, поки помітив дівчинку, яка лежала на спині під деревом за кілька кроків від нього. Очі в неї були майже заплющені, але не цілком, так ніби вона перебувала між спанням і неспанням. Він довго на неї дивився, але не сказав нічого. Нарешті вона розплющила очі й теж довго на нього дивилася, та й вона не сказала нічого. Але потім заговорила голосом, у якому відчувалися сонливість і втіха.
Думаю, я вже тебе бачила, сказала вона.
Я теж так думаю, погодився з нею Діґорі. Ти тут давно?
Я тут завжди, відповіла дівчинка. Принаймні я не знаю уже давно.
Я також, сказав Діґорі.
Ні, ти тут зовсім недавно, не погодилася з ним дівчинка. Я бачила, ти щойно виліз на берег з озерця.
Здається, так, сказав Діґорі зі спантеличеним виглядом. Я забув.
Потім досить довго ніхто з них не озивався.
Послухай-но, нарешті звернулася до нього дівчинка. Я все думаю, зустрічалися ми з тобою раніше чи не зустрічалися? Я маю певне уявлення щось на зразок картини в моїй голові про хлопця й дівчину, схожих на нас, які жили зовсім іншим життям і чого тільки не робили. Можливо, то був тільки сон.
Думаю, я бачив цей самий сон, сказав Діґорі, про хлопця й дівчину, які мешкали в сусідніх будинках і чогось переступали з балки на балку. Памятаю, обличчя в дівчини було дуже брудне.
Послухай-но, нарешті звернулася до нього дівчинка. Я все думаю, зустрічалися ми з тобою раніше чи не зустрічалися? Я маю певне уявлення щось на зразок картини в моїй голові про хлопця й дівчину, схожих на нас, які жили зовсім іншим життям і чого тільки не робили. Можливо, то був тільки сон.
Думаю, я бачив цей самий сон, сказав Діґорі, про хлопця й дівчину, які мешкали в сусідніх будинках і чогось переступали з балки на балку. Памятаю, обличчя в дівчини було дуже брудне.
Ти нічого не переплутав? У моєму сні брудне обличчя мав хлопець.
Я не памятаю, яке було обличчя в хлопця, сказав Діґорі, а тоді додав: Чудеса та й годі! А це що таке?
Морська свинка! сказала дівчинка.
І то справді була жирна морська свинка, вона длубалася носом у траві.
Але черево морської свинки було обмотане стрічкою, на якій метлялося жовте кільце.
Поглянь! Поглянь! закричав Діґорі. Кільце! І ще поглянь! Таке саме кільце ти маєш на своєму пальці. І я також.
Дівчинка тепер сіла, нарешті справді зацікавлена. Вони втупилися одне в одного пильним поглядом, намагаючись пригадати. І майже в ту саму мить вона вигукнула:
Містер Кеттерлі!
А він вигукнув:
Дядько Ендру!
До них нарешті дійшло, хто вони такі, й діти почали пригадувати всю історію. Поговоривши протягом кількох хвилин, вони дійшли до суті. Діґорі розповів їй, як підло вчинив дядько Ендру.
Що ми робитимемо тепер? запитала Поллі. Заберемо морську свинку й повернемося додому?