Всего за 519 руб. Купить полную версию
У біографічних довідках я не подаю причин арешту та кримінальної статті, за якою судили письменників, бо всі вони однакові: якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д.
Найпопулярніші часописи подаються абревіатурами («ЛНВ» «Літературно-Науковий Вісник», «ЧШ» «Червоний Шлях», «ЖйР» «Життя й Революція», «С-Г Пролетар» «Сільськогосподарський Пролетар»), а також назва внз (ІНО Інститут Народної Освіти).
Цієї книги б не було, якби не сприяння працівників Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, у стінах якої я почерпнув левину порцію презентованих текстів.
Упорядник висловлює глибоку подяку директорові бібліотеки Мирославу Романюку, завідувачам відділів Юрію Романишину та Костянтину Курилишину, які терпляче виконували усі мої забаганки і примхи.
Ю. Винничук
Павло Коломієць
Народився у 1900 р. в Конотопі в багатодітній родині залізничного кондуктора. По закінченні міського училища працював на заводі, потім пішов добровольцем на фронт, а після революції був у Червоній армії, партизанив. Повернувшись до Конотопа, створює молодіжний загін для боротьби з повстанцями, військами Директорії та білогвардійцями, бере участь у першому зїзді українського комсомолу, а в 1918-му вступає до партії.
З 1919 р. працює в Києві у центральному бюро звязку та інформації при народному комісарі у військових справах України, а в 1920-му стає комісаром кавалерійського полку. Після завершення Першої московсько-української війни очолює в Конотопі відділ народної освіти, редагує газету, стає членом Конотопської Ради робітничих і солдатських депутатів.
Дивовижно, як така людина могла писати настільки проникливі метафоричні поезії. Перші свої спроби П. Коломієць показав Павлові Тичині, потім познайомився з М. Рильським та А. Казкою. З 1926 р. починає друкувати поезії в журналах «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У 1930-му видав збірку поезій «Партитура тривоги», до якої ввійшло всього 11 віршів. Друга збірка «Садівник» уже не вийшла.
10.11.1930 р. П. Коломієць застрелився перед арештом.
Стежка
Куди ж побігла ти? Постій!
Не слухає. Біжить;
І струногон зелений свій
Городами дзюрить.
Гаряча тінь як вирізан
На береги тісні:
То літнє сонце в день вгруза
Крізь дерева рясні.
За південь легка снадь лягла
На стьожку голубу
З кінця в кінець біжить, ґуля,
І пнеться у дугу.
«Тінь рожевих згасань за плечима»
Тінь рожевих згасань за плечима.
Але там, вдалині, у пітьмі
Розриваються жахом невпинним
Ще прийдешні, не бувші дні.
Вони йдуть, наближають, бурують,
У нестямі грози і жаги
Підіймають незнано-злую,
Невмирущу муку землі.
Наближайтесь! суворим рядом
Станьте тут, біля лану й лісів.
За крицево-бронзовим ладом
Летимо у багряному сні.
«Мені здається»
Мені здається,
що й я лишу своє життя
у келії чоботаря.
Дугою вигнув спину,
і рукою
так моторошно бігає по шву!
А на полицях
розставлено правила й копила,
чорняві і брудні.
Тут зрідка зазирає хлопчик,
такий бадьорий та стрункий.
Великі сірі очи
схвильовано вдивляються в багно,
розкидане навколо майстра.
Як лячно, друзі милі!
Обідраний, старий,
занедбаний з дитячих літ
лиш тільки дратву шило й кожу
він визнав за своє.
А світ розлігся за вікном
чарівно й буйно,
гойдає сміх, утіху й молоде
прекрасне слово.
Тут чоботар
за зоряним вікном
чекає хлопчика до себе
у чоботарські учні.
Ось ще раз гляну на осіннє сонце
і піду.
«Ой, згубилась блакитними днями»
Ой, згубилась блакитними днями
щирість серця і буйних слів.
Розлилися рожеві плями
і розбіглись в чужу далечінь.
Промайнули краса і радість,
юність німо лежить біля ніг,
і ніхто ні словечка поради!
і ніхто не приймає сліз.
Ну і згода. Нехай до болю
не надійде ніхто із вас.
Я ж притомлено йду до порога
і ридаю в майбутній час.
Ви зростаєте в хладнім димі,
ви зростаєте в жовтих вогнях,
і червоний хоч зрідка заблима
і трагічний розкочує шлях.
У шляхах, у дорогах майбутніх
може згасне назавжди біль.
Пригортаю до серця муку
і ковтаю прозору сіль.
Я для когось чужий і пустельний.
Що для вас чийсь шалений біль?
Тільки ж знайте: в Країну Далеку
Прийде людськість крізь муку і тлін.
За снігопадом тань
«Ой, згубилась блакитними днями»
Ой, згубилась блакитними днями
щирість серця і буйних слів.
Розлилися рожеві плями
і розбіглись в чужу далечінь.
Промайнули краса і радість,
юність німо лежить біля ніг,
і ніхто ні словечка поради!
і ніхто не приймає сліз.
Ну і згода. Нехай до болю
не надійде ніхто із вас.
Я ж притомлено йду до порога
і ридаю в майбутній час.
Ви зростаєте в хладнім димі,
ви зростаєте в жовтих вогнях,
і червоний хоч зрідка заблима
і трагічний розкочує шлях.
У шляхах, у дорогах майбутніх
може згасне назавжди біль.
Пригортаю до серця муку
і ковтаю прозору сіль.
Я для когось чужий і пустельний.
Що для вас чийсь шалений біль?
Тільки ж знайте: в Країну Далеку
Прийде людськість крізь муку і тлін.