Антология - Невідоме Розстріляне Відродження стр 16.

 Ти не боїшся тепер ходити зо мною?

 Ні.

 Слава богу!

Ні, тепер йому нічого боятися її, бо вона вже не буде сіпати його на вулиці й кричати на все місто, як різана. Правда?

 Ого! Пугало ти турецьке. Я ж тебе А сам. Усіх собак стрічних лякаєш своєю гривою.

 Буза.

 Що? А хто («ну й логіка»), коли я забула в комуні парасоля, взяв його й пішов в дощ не розчиняючи. Я? Може я, скажеш?  і вона так енергійно наступала на нього, що він визнав усі свої провини в минулому і в майбутньому.

Йшли весело балакаючи йшли йшли Вибилася з-під хустки коса чорна, розгорілися щоки від вітру весняного і незчувся Петро, як поцілував Галину. Поцілував прямо в вухо, спікся і радий був крізь землю провалитися.

А вона скрикнула сердито. Але побачивши Петрове обличчя з переляканими очима намистом, як рветься разок, засміялася дзвінко.

А той зрадів, від радощів аж дух захопило.

Так вона не сердиться? Зовсім? І все забуде? Нічого не буде казати. Хай це мине й забудеться.

 Забудеться?

Ні, вона, мабуть, не забуде І сміялася дужче й дужче.

 Ні-ні, то вітер пролетів.

А він таки справді поцілував її? Та то він помилився! Та то йому так здалося!

І була вона така безтурботно весела, ласкава, що Петрові подумалося:

«А може, й справді я помилився?»

Додому пізно проводив її. Вже й ліхтарі яскраво горіли й трамваї бігли порожні. Говорили про Катерину й Михайла.

 Гарна ця Катерина,  сказав Петро. Галина глянула скоса.

 Нічого,  раптом,  вона тобою не цікавиться зовсім! Ти не думай!

Але Петро (дурень) не звернув уваги на це. Його мучили такі думи: 1) як він їй стисне руку і 2) чи не сердиться вона таки на нього. Не встиг Петро стиснути їй руку «з натяком», як підійшли Михайло й Катерина. Гукнули здаля.

 Петре, Галино, заждіть!

Озвалася Галя.

 От ми зустрілися з Петром випадково, а він не хоче мене проводити.

 Та я ж,  обурився було Петро на брехню, але Галина сіпнула його за руку, і він почервонів, і замовк, з радости ледве не подавився слиною і заіржав, а ті все розпитували Тоді Галя:

 А ви як тут зустрілися?

 Ми теж випадково зустрілися  сказала Катерина.

 Гм  це Галя.  Ну й добре, гуртом мене проведете.

Упросила Катерину, щоб та заночувала в неї. Не хотіла спочатку.

 Мені треба тобі сказати щось,  шепнула Галя,  щось важливе, важливе.

 Весна!  сказала Катерина й погодилася.

Хлопці повернулися мовчки. Кожен думав своє. Петро знав, що Михайло після довгої розлуки знову зустрівся з Катериною. Йому кортіло спитати щось у Михайла, та, глянувши на його суворе обличчя, він закрив рота.

В комуні вже лягли.

Петро, не роздягаючись, ліг на ліжко і заснув веселим, молодим сном, а Михайло не спав. Важкі думи впали на нього знову, знову Катерина, як камінь; зустрілися вона ніби й байдужа.

Коли він прийшов до неї читала.

 Підемо, я прийшов, як умовились.

 Я не піду.

 Чому?

 Так, не хочу.

Розсердився.

 Знову балакати з тобою не можна.

Катя:

 Не балакай.

 Ну, й чого ти така?

 Яка?  всміхнулася.

 Слухай, Катерино, ми ж повинні з тобою до чогось добалакатись. Чи ти не хочеш говорити.

 Я вже добалакалась давно.

 Ти мене любиш?  Узяв за руку, погладив ніжно.  Ну, скажи?

 Ти знаєш.

 Так для чого ж ти так робиш?

 Як? Що приїхала тоді з фронту, тобі нічого не сказавши? Що не роблю й тепер так, як ти хочеш? Що не хочу з тобою жити?

 Хіба люблять так, як ти?

 Ну, а як же? Чудний ти. Ми так довго не бачилися, а ти знову прийшов з вимогами. Ти власник. Розумієш? Ти хочеш, щоб з тобою жила, по-твойому думала. Я люблю тебе, але дечого в тобі ненавиджу.

І знову він запитав в-двадцяте.

 Який же я?

Відповіла:

 Такий як усі.

Відповіла:

 Такий як усі.

 Чого ж ти хочеш?  запитав сердито вже.

 Може, неможливого.

«І справді, чого вона хоче?» думав він, лежачи на канапі й здивовано знизував плечима. Ранком його розбудили голоси.

 Я казав йому не берись за доповідь: сядеш. Так ні. Проморив збори дві години. Андре! Треба було, сукин син, з короля гуляти.

 А де він у мене візьметься у чорта.

 А ми вашу даму по

Хлопці грали в очко. Грали з азартом.

 Очко!

 Перебор!

На столі стояв ящик з махоркою, і дим товстим шаром лазив під стелею. Враз Іван крикнув до Михайла в сусідню кімнату:

 Щось Катерина на тебе дивиться.

Той мовчав.

 Грубая. Є за що подержатися? Ти там не того, Миша? Га?

Але той скочив з ліжка, підбіг.

 Чуєш ти, я як тобі дам

 Тю на тебе,  почав було Іван, але, побачивши Михайлове зле обличчя, змовк.

Михайло схопив шапку й вийшов.

 Да,  почав було знову Іван.

 Та кинь,  перебив Дмитро.  Може, то вона справді його баба. Смачна.

 Та заткніть свої пельки. Не можете як про дівчат, так зараз же. Сволочі, сам не знаючи чому, за Галю образивсь Петро.

Вийшов. Михайла не було видно. Усередині було так погано, ніби хтось туди плюнув.

«Куди його йти!» Подався до клубу з надією побачити там Кузьму, думав: «Ага, побачу Кузьму та розпитаю докладно, що вони там мені за навантаження дали? Тай репетиція там, здається. До речі й Галя там»

В клубі було весело. Всі бігали, здавалося, без мети, кричали, заважали одно одному, насилу знайшов Галину. Вилізла вона з лаштунків уся в борошні, сердита й розтріпана.

 Галино, здорова, а я до тебе.

 Бачу. Ніколи.

 А скоро ти?