Всего за 261 руб. Купить полную версию
Як на лихо, місяць тому вийшов згаданий Майєю наказ. Управління НКДБ зобовязали перевірити, чи виконуються постанови військової ради Київського округу, що вимагають відселяти неблагонадійних у радіусі не менш ніж сто кілометрів від обласного центру. Тих, хто був виселений раніше, але злісно порушує накази, примусово відселятимуть уже не туди, звідки повернулися, а далі, на Схід. Зруйнований війною Донбас поглинав робочу силу, мов бездонна діжа. Хтось із місцевих, не маючи за що й де жити, вербувався добровільно. Таким щастило: ставили на утримання, виписували продуктові картки, навіть щось трохи платили. Відселених фактично змушували працювати задурно.
Покарання таке.
Майя теж підпадала під дію наказу від другого червня[14]. Їй розповів дільничний Гордієнко, без задньої думки, не маючи наміру попередити чи застерегти. Поскаржився на чергові вказівки, а роботи й без того вистачає. Може, в день підписання розпорядження вважалося секретним. Та щойно почалося виконання, чутки розсекретили документ. А скоро й самі виконавці перестали приховувати, кого вишукують і що відбувається.
Щоправда, в неї інший пункт. Інша причина.
Вона жила не з німцем.
Не легше від того.
Слухаючи бабські теревені сусідок, котрі дуже швидко подружилися, Майя, як могла, зручно вмостилася у своєму кутку, підмостивши під сідниці легкий плащ. Заплющила очі, намагаючись трішки подрімати під жіноче бубоніння. За якийсь час їй це навіть почало вдаватися сон, який уночі то йшов геть, то вертався ненадовго, зараз поволі огортав свідомість.
Знову хряснули двері.
Майя розплющила очі, стрепенулася.
Ввели ще одну жінку, з вигляду старшу, вдягнену трохи краще, ніж Павла, але помітно гірше, ніж Любава. Переступивши поріг, новенька стягнула з голови коричневий берет, невпевнено затупцяла, не наважуючись пройти всередину.
Е, служивий! гаркнула тітка. Тут люди, не тюлька в консерві! Куди ще пхаєш! Місця мало, задихнемося!
Здрастуйте, несміливо писнула жінка з беретом.
І вам, сказала Майя, з пристойності звівшись на ноги, аби привітати чергову товаришку по нещастю.
Їхні погляди зустрілися.
Ти?
Розгубленість новенької враз здиміла. Тепер Майя бачила перед собою розгнівану жінку, яка завелася з напівоберту.
Ви
Я. Отак. З тобою в одній тюрмі. Новенька посунула на неї. Такого не може бути. Неправильно так! Сука! Блядь! Гадина!
Майя ледь встигла виставити вперед руки нігті, мов пазурі, цілилися в лице і запросто могли видерти очі. Метнувшись убік, вона відштовхнула нападницю.
Берет та впустила на підлогу.
Е! гаркнула Павла, миттю змінивши ставлення до Майї. Граблі свої геть від неї, дура!
Ви не знаєте її? Жінка розвернулася до інших усім корпусом. Чи ви тут усі такі? Всі? Гадючник! Я тобі зараз
Тітка спритно підскочила до них, сіпнула новеньку, відтягнула.
Берет та впустила на підлогу.
Е! гаркнула Павла, миттю змінивши ставлення до Майї. Граблі свої геть від неї, дура!
Ви не знаєте її? Жінка розвернулася до інших усім корпусом. Чи ви тут усі такі? Всі? Гадючник! Я тобі зараз
Тітка спритно підскочила до них, сіпнула новеньку, відтягнула.
Тримала її за ліву ляпаса дістала правою, навідліг.
Від несподіванки Павла ослабила хватку.
Дістала знову, тепер нігті подряпали тітці щоку.
Любава вже була біля дверей, молотила кулаками.
Охорона! Охорона! Вбивають!
Ззовні брязнули ключі. У камеру зайшов вертухай, молодий, вусатий, пузатий сержант, примружився, роздивляючись картину.
Бійка тим часом припинилася. Любава стовбичила біля входу, збоку від вартового. Троє інших жінок подались у свої кутки. Усі тяжко дихали.
Чого розійшлися, баби? гримнув сержант. У мене мужики спокійніше сидять. Місця вам мало, не поділили?
Товаришу почала новенька.
Громадянине! перервав її вартовий. І закрий рота, нема про що з вами говорити. Хто тут Зозуля?
Він чудово знав, хто дивився зараз просто на Майю.
Я, тихо, але чітко відповіла та.
На вихід. За тобою саме йшов. Давай, ворушися.
Йдучи на вихід, Майя на ходу підняла берет, простягнула новенькій.
Та вирвала, спересердя знову жбурнула на підлогу.
Як хочете, знизала Майя плечима.
Сержант затримав її у дверній проймі.
Стій. Далі глянув на решту арештанток. Значить так, баби. Якщо повбиваєте тут одна одну, я сам добю тих, хто лишиться. Усе ясно?
Відповіддю було мовчання. Сержант цим вдовольнився.
Прізвище?
Зозуля.
Імя, по батькові?
Майя Пилипівна.
Рік народження?
Одна тисяча девятсот вісімнадцятий, місто
Я спитав, де ви народилися?
Капітан НКВС Фомін, строгий аскет із вузьким, трохи набряклим лицем та червоними очима, подивився на неї поверх рогових окулярів.
Ні. Я думала вам треба знати. Це стандартні анкетні дані.
Стандартні. Але я не питав вас, сказав аскет, глянув на перо своєї ручки, акуратно вмочив його в чорнильницю-непроливайку, поправив аркуша:
Місце народження?
Майя зітхнула.
Харків.
Національність?
Українка.
Родинний стан?
Не знаю. Заміжня. Або ні.
Ви морочите мені голову?
Чоловік військовий, льотчик. Ми одружилися за три місяці до початку війни. Наш будинок у Києві розбомбило, ще тоді, в перші дні
Тобто, ви заміжня. Так і запишемо.
Майї урвався терпець.