Всего за 261 руб. Купить полную версию
Не підсадна я, зітхнула Майя. Але ж ви не повірите.
Тоді про себе розкажи, сказала сусідка, тут же гойднула головою: А лучче сиди мовчки. Ви там із начальством уже придумали казочку. Я її слухати не хочу. Не вийде нічого у вас. Не розкрутите.
З цими словами Павла відійшла в протилежний куток, втративши до Майї інтерес. Насправді це добре: спілкування, тим більше з такими, як ця тітка, їй зараз хотілося найменше.
Про Васю Щербаня, якого згадала співкамерниця, Майя справді лише чула. Щербань це прізвисько. До осені минулого року, поки в районі стояли німці, він, кажуть, був у партизанах. А ще раніше сидів за збройне пограбування з убивством. Випустили перед війною, а як опинився в партизанах не знала й не хотіла знати. Скупі відомості отримала від їхнього сільського дільничного Гордієнка, той сам був у партизанах, зі Щербанем не перетинався, але все ж міг розказати більше, мав орієнтування з району. Називав, здається, прізвище, та Майя не збиралася ще й цього тримати в голові. Досить знати, що Щербань ухилився від мобілізації в армію і знову втік до лісу, зібравши з таких, як сам, дезертирів, банду. Їх ловили вже десятий місяць.
Тітку Павлу, як і багатьох, хто торгує на чорному ринку, так чи інакше приплутають до бандитів, цих або інших.
Нічого дивного. Так само не треба дивуватися з її надмірної обережності й превентивних погроз. У Майї не було сумнівів: насправді сусідка ні в чому її не підозрює, просто не довіряє. В її ситуації Майя сама б не знала, кому повірила.
Вона вже давно нікому не довіряла.
Любаву привели ранком, і Павла відразу нарекла її Любкою, хоч та назвалася, і Майя не стрималася, відгукнулася:
Гарне імя.
Не слухай Маньку, вона насєдка, тут же попередила тітка, і Любава позадкувала. Та швидко оговталася, подарувала новим знайомим усмішку, від якої здалеку відгонило гріхом, зовсім по-дитячому пхикнула:
Хай собі. Нічого не висидить. З мене взяти нічого.
Коли так за що тебе сюди? на правах старшої гримнула Павла.
Порушення нуль-девять-два-вісім, відчеканила Любава.
Шифровка ніби, відгукнулася Майя.
Та якби ж. Ясно все, зітхнула кирпата. Наказ номер девять від другого серпня, чули про такий?
Так би й казала. Ми тут, здається, всі за одне. Пункти різні. На що хоч закладуся, подружко: ти з німцями жила.
Їла, пила і спала! Любава випнула вперед пухкі груди. Не приховую нічого. І не ховалася, коли оці в Київ зайшли.
Наші? уточнила тітка.
Ага, ваші. Ви знаєте, хто тут наші? Ось і я не знаю. Сама по собі. Хто пригріє, захистить той мій. Наш, ваш без різниці. А то ну їх усіх
Фразу Любава закінчила матюком, назвавши чітку й зрозумілу адресу, куди посилає всіх, хто не дає їй нормально жити. Потім додала, де їх бачила. Та все ж вирішила триматися ближче до Павли, взявши до уваги її попередження.
Майю подібна реакція теж влаштовувала.
Далі кирпата переповідала свою одіссею новій знайомій, і нічого нового для себе Майя не почула. Коли в Києві стояли німці, Любава, до війни перукарка, пішла працювати в офіцерське казино. Так робив багато хто, аби вижити. На руках у Любави була хвора мама, вона носила їй продукти і дуже швидко дозволила одному капітанові вермахту взяти себе під опіку. Коханець був немолодим, залишив у Кельні фрау з двома кіндерами, і Любава привабила його своїм типом: любив саме таких, як вона. Зиму мама не пережила, померла в січні сорок першого, капітан допоміг поховати по-людськи, потім почав учащати вільно. Формально закон забороняв стосунки зі словянами, якщо це не повії з борделів. Фактично офіцери заводили шури-мури з місцевими, дехто навіть не з одною. Правил було лише два: не жити з ними під одним дахом і Боже збережи від єврейок.
Коли німецьку владу знову змінила радянська, Любава не ховалася. Вирішила тікати гірше, й не помилилася. Дочекалася, поки сусіди, котрим вона час від часу підкидала консерви від свого коханця, збігають на Короленка[12] і настукають на неї. Посиділа тиждень у камері серед таких, як сама. Вирішила навіть: про неї забули й доведеться тут жити. Але нарешті випустили, після короткого допиту повернули документи і звеліли отак, як є і в чому є, забиратися з Києва. Надалі Любаві заборонили мешкати ближче, ніж за сто кілометрів від столиці радянської України.
Не так давно, в травні, коли забуяла на всю силу весна, дівчина заборону порушила. Перебралася в Макарів, де влаштувалася в перукарню при гарнізоні. Ніби наворожив хто: зайшла в одну річку двічі, закрутила з капітаном-інтендантом, тепер уже росіянином, аж із Воронежа. З географією в школі не дружила, навіть приблизно не уявляла собі, де це.
Капітан і здав Любаву в районне управління НКВС. Випадково знайшов документ коханки, побачив відповідну відмітку. Навіть не поговорив: відразу подався, куди треба. Потім, вибравши момент, коли ніхто не слухав, пояснив: їх, інтендантів, перевіряють пильніше, ніж інших. На них велика матеріальна відповідальність. У військовий час найменше порушення не тюрма, а трибунал і розстріл на місці. Випливе, що пригрів німецьку вівчарку[13], все, вирок оскарженню не підлягатиме. Чого доброго, в шпигуни запишуть.