Всего за 125 руб. Купить полную версию
Якого ж іще шансу ви чекаєте? вигукнув я. А я завжди думав, що з хазяїна заїжджого двору має вийти найкращий оповідач на світі!
Тільки не зараз, із жаром заперечив він. Може, у старі часи, коли дорогами розїжджали паломники, автори балад, розбійники і поштові диліжанси. Але не в наші дні. Сюди давно ніхто не приїжджає, крім авто, битком набитих огрядними пані, які зупиняються пообідати, одного-двох рибалок навесні і кількох мисливців у серпні. Із цього не викроїти матеріалу для книги. Я хочу бачити життя, подорожувати світом і писати книжки, як Кіплінг і Конрад. Але поки я тільки те й спромігся, що надрукувати кілька віршів у «Чемберс Джорнал».[25]
Я подивився на заїжджий двір у золотавих променях заходу на тлі бурих пагорбів.
Я побачив світ, і скажу вам, що не став би зневажати такий притулок. По-вашому, пригоди можна знайти тільки у тропіках або в загоні повстанців-гарібальдійців? Що як зараз, у цей самий момент, ви стоїте просто поруч із ними?
Кіплінг теж так говорив, сказав він, світліючи поглядом, і процитував кілька строф про «романтику в девять пятнадцять».[26]
Так ось вам, молодий чоловіче, правдива оповідь, відповів я. За місяць ви зможете перетворити її на роман.
Сидячи на мосту в теплих травневих сутінках, я повідав юнаку чудову історію. У ній, в основних рисах, усе було правдою, хоч я і замінив деякі несуттєві деталі. Я повідомив йому, що я власник рудника з Кімберлі,[27] який потрапив у серйозну халепу через незаконну скупку алмазів і попутно викрив банду лиходіїв. Лиходії переслідували мене через океан, убили мого кращого друга і тепер женуться за мною по пятах.
Я був надзвичайно красномовним хоча й не мені, звісна річ, про це судити. Я жваво зобразив політ через Калахарі до Німецької Африки, тріск пострілів, дні, повні палючої спеки, і прекрасні оксамитові ночі. Я описав замах на моє життя під час поїздки додому і присмачив жахливими подробицями розповідь про вбивство на Портленд-Плейс.
Ви шукаєте пригод, вигукнув я, так ось же вони, прямо тут! За мною женуться негідники, за негідниками поліція. І я маю намір виграти цю гонку.
Клянусь Богом! прошепотів він, схвильовано дихаючи. Це чистий Райдер Хаггард пополам із Конан Дойлом!
Отже, ви мені повірили, вдячно констатував я.
Ще б пак, відповів він, простягаючи мені руку. Я вірю всьому незвичайному. Єдине, чому не варто вірити, це рядове.
Він був зовсім юний, але, як на мене, непогано розбирався в житті.
Гадаю, зараз вони збилися зі сліду, але мені все одно потрібно залягти на дно на кілька днів. Ви дозволите мені поселитися у вас?
Він схопив мене за лікоть і енергійно потягнув до будинку.
Тут ви сховається надійніше, ніж кріт у норі. Я простежу, щоб ніхто не проговорився. А ви розповісте мені ще про ваші пригоди?
Уже під навісом біля входу, я почув віддалений рокіт авіаційного мотора. На тлі сутінкових західних небес знову зявився силует усе того ж моноплана.
Юний трактирник надав мені кімнату в задній частині будинку з відмінним видом на плато і віддав у моє повне розпорядження свій кабінет, завалений дешевими виданнями його улюблених авторів. Я так і не побачив його бабусю мабуть, вона була прикута до ліжка. Старенька служниця на імя Маргіт принесла мені вечерю; сам хазяїн заїжджого двору весь час крутився поруч, не відходячи ні на крок. Мені хотілося побути на самоті, і я придумав йому заняття. У нього був велосипед із моторчиком, і наступного ранку я відправив його за свіжою газетою, яка зазвичай діставалася в ці краї з вечірньою поштою. Я звелів дивитися обома і запамятовувати все, що здасться підозрілим, звертаючи особливу увагу на авто і аероплани.
Після цього я впритул зайнявся записником Скаддера.
Мій юний друг повернувся в полудень з останнім номером «Скотсмен». Там не було нічого про мою справу, крім повторення вчорашнього повідомлення про те, що вбивця попрямував на північ. Утім, той же номер подавав ґрунтовну статтю, передруковану з «Таймс», про Каролідеса і стан справ на Балканах, але там ні словом не згадувався можливий візит цього політика до Англії.
Після полудня я знову знайшов привід, аби залишитися на самоті, оскільки, схоже, майже намацав ключ до шифру.
Як я вже говорив, це був цифровий шифр, і після цілої низки невдалих спроб я досить упевнено обчислив послідовності цифр, якими позначалися пробіли і крапки. Каменем спотикання залишалося ключове слово, і при думці про те, що Скаддер міг скористатися будь-яким з мільйона існуючих слів, мене охоплював відчай. Але близько третьої години пополудні мене осінило.
У мене в памяті промайнуло імя «Юлія Сечені». Скаддер назвав його ключем до справи Каролідеса, і мені спало на думку спробувати ці два слова в якості ключа до шифру.
І він підійшов. Пять літер слова «Julia» вказали на розташування голосних. А позначалася J, десятою літерою алфавіту, тому в шифрі їй відповідала цифра 10. Е позначалася як 21 і так далі. Слово «Szechenyi» дало мені цифри для основних приголосних. Я накидав отриману схему на клаптику паперу і заходився читати сторінки записника Скаддера.