Всего за 125 руб. Купить полную версию
Порівнявшись зі станцією, я переконався, що вона ідеально підходить для моїх цілей. Навколо височіли вересові пагорби, що залишали місце тільки для однієї головної колії, залу очікування, каси, котеджу станційного начальника і мініатюрного дворика, обсадженого аґрусом і турецькою гвоздикою. Доріг, що ведуть до цього місця, ніде не було видно, а загальне відчуття занедбаності посилювали хвилі невеликого гірського озера, що плескалися об сірий гранітний берег за півмилі від станції. Я почекав у заростях, поки на горизонті не зявився димок потяга, що прямував на схід. Після цього я підійшов до крихітної каси і купив квиток до Дамфріса.
Єдиними пасажирами у вагоні виявилися старий пастух і його собака косоока тварюка, яка всю дорогу зиркала на мене з підозрою.
Стариган спав, упустивши на сидіння поряд із собою ранковий випуск «Скотсмен». Я жадібно схопив газету, розраховуючи знайти там що-небудь про мою справу.
У газеті дійсно виявилася стаття на дві шпальти, що повідомляла про «вбивство на Портленд-Плейс». Мій вірний Паддок викликав поліцію і здав молочника констеблям. Бідоласі дорого обійшовся його соверен але, як на мене, він явно продешевив, бо поліція, схоже, провозилася з ним мало не до вечора. У відділі останніх новин знайшлося продовження історії. Молочника відпустили, прочитав я, а справжній злочинець, про особу якого поліція умовчувала, імовірно зник із Лондона, сівши на потяг однієї з північних ліній. Допис супроводжувався короткою приміткою, що повідомляла про мене як про хазяїна квартири. Я зрозумів, що примітка ця додана в останній момент за наполяганням поліції і являє собою незграбну спробу переконати мене в тому, що я поза підозрою.
Стариган спав, упустивши на сидіння поряд із собою ранковий випуск «Скотсмен». Я жадібно схопив газету, розраховуючи знайти там що-небудь про мою справу.
У газеті дійсно виявилася стаття на дві шпальти, що повідомляла про «вбивство на Портленд-Плейс». Мій вірний Паддок викликав поліцію і здав молочника констеблям. Бідоласі дорого обійшовся його соверен але, як на мене, він явно продешевив, бо поліція, схоже, провозилася з ним мало не до вечора. У відділі останніх новин знайшлося продовження історії. Молочника відпустили, прочитав я, а справжній злочинець, про особу якого поліція умовчувала, імовірно зник із Лондона, сівши на потяг однієї з північних ліній. Допис супроводжувався короткою приміткою, що повідомляла про мене як про хазяїна квартири. Я зрозумів, що примітка ця додана в останній момент за наполяганням поліції і являє собою незграбну спробу переконати мене в тому, що я поза підозрою.
Більше в газеті нічого не було ані слова про зовнішню політику, про Каролідеса або про те, що цікавило Скаддера. Я повернув газету на місце і виявив, що ми підїжджаємо до станції, на якій я вийшов учора. Начальник станції, що напередодні саджав картоплю, тепер був зайнятий діяльністю іншого штибу: на розїздній колії, перечікуючи наш состав, стояв потяг, який прибув зі сходу і з якого на платформу зійшли троє чоловіків, котрі ставили старому питання. Я припустив, що це чини місцевої поліції, піднятої по тривозі Скотланд-Ярдом, аби вистежити мене аж до цього закутнього полустанку. Сидячи у вагоні, я уважно спостерігав за співрозмовниками. Один із них тримав у руках зошит, у якому робив записи. Старий любитель картоплі супився, очевидно роздратований черговим питанням; зате хлопчик, який прийняв у мене квиток, базікав за двох. Уся компанія поглядала вдалину через пустище туди, куди вела біла дорога. Я щиро понадіявся, що вони почнуть шукати мої сліди саме там.
Коли ми відїжджали від станції, мій попутник прокинувся. Він витріщився на мене блукаючим поглядом, зло копнув собаку і поцікавився, де він. Без сумніву, він був пяний як квач.
Ось що буває з непитущими! зауважив він з гіркотою.
Я висловив здивування з приводу того, що знайшов у його особі ревного поборника моралі.
Так, я стійкий тверезник, огризнувся він. Як завязав на Мартінів день,[22] так усе, ані-ні, ані краплі віскі в рот. Навіть у хогманей.[23] Хоча й піддавався жорстоким спокусам.
Він закинув ноги на протилежне сидіння і відкинув давно не миту голову на спинку.
І ось що я за це отримав, простогнав він. Горю, як геєна вогненна. Ще й косоокість на всі вихідні.
У чому ж причина? запитав я.
У напої. Називається бренді. Як я непитущий, від віскі тримаюся подалі. Зате бренді цілий день потроху. А тепер маєш мабуть, і за два тижні не окли Його слова перейшли в нерозбірливе бурмотіння, і сон знов наклав на нього свою важку десницю.
Я планував зійти на якій-небудь станції ближче до кінця маршруту, але потяг несподівано подарував мені набагато кращий шанс, зупинившись біля початку дренажної труби, перекинутої через бурхливу річку кольору портеру. Я виглянув у вікно і побачив, що вікна всіх вагонів зачинені, а навколо, наскільки сягає око, немає ані душі. Тоді я відчинив двері вагона і поквапом стрибнув у зарості ліщини, що тягнулися вздовж шляхів.
Усе пройшло б якнайкраще, якби не мерзотна псина. Вирішивши, що я обікрав його хазяїна і тепер намагаюся втекти, пес загавкав і мало не вчепився мені у штани. Від його гавкотні прокинувся пастух-тверезник, який виповз до дверей вагона і заволав на всю горлянку в цілковитій упевненості, що я наклав на себе руки. Я поповз через чагарник, дістався берега річки і подолав іще сотню ярдів під захистом прибережних заростей. Обернувшись і подивившись назад, я побачив, що біля відчинених дверей вагона юрмляться провідник і кілька пасажирів. Усі вони дивилися в мій бік. Я не зміг би зчинити більший шарварок, навіть якби покинув вагон у супроводі духового оркестру.