Всего за 284 руб. Купить полную версию
Того вечора довгою дорогою додому (якщо машин було мало, доводилося йти пішки по шість-вісім кілометрів і приходити додому аж затемна) в мене виникла чудова ідея: я зроблю з «Провалля і маятника» книжку! Напишу новелізацію, як «Monarch Books»[42], які видали новелізації такої безсмертної кінокласики, як «Джек-різник», «Ґорґо» та «Конґа»[43]. Але я не просто напишу цей шедевр, я ще й надрукую його за допомогою барабанного преса в нашому підвалі й продаватиму в школі! Піу! Ти-бдищ!
Сказано зроблено. Працюючи зі старанністю й ретельністю, за які мене пізніше так хвалили критики, я за два дні створив свою «книжкову версію» «Провалля і маятника», пишучи просто на трафаретах, з яких друкував. І, хоча жоден примірник цього шедевру не зберігся (принаймні наскільки я знаю), по-моєму, він був за обсягом вісім сторінок з одинарним інтервалом та мінімальними відступами між абзацами (не забувайте, кожен трафарет коштував 19 центів). Я друкував на аркушах з обох боків, як у звичайній книзі, і додав титул, де намалював примітивний маятник, з якого скрапували маленькі чорні ляпки, що мали бути схожі на кров. В останній момент я зрозумів, що забув ідентифікувати видавництво. Через півгодини приємних роздумів я надрукував слова A V.I.B. BOOK у правому верхньому кутку своєї титульної сторінки. V.I.B. означало Very Important Book[44].
Я наштампував із сорок примірників «Провалля і маятника» в блаженному невіданні, що порушую кожен закон про плагіат і авторське право в історії людства, усі мої думки були зосереджені на тому, скільки вдасться заробити грошей, якщо книжка стане хітом у школі. Трафарети обійшлися мені в 1 долар 71 цент (використання окремого трафарета на сам лише титул здавалося марнотратством, але треба мати презентабельний вигляд, неохоче погодився я, треба, щоб відчувалася солідність), іще чверть долара за папір, скобки були безкоштовні, я поцупив їх у брата (може, на оповідання, які надсилаєш у журнал, і треба чіпляти скріпку, але тут мова про книгу все серйозно). Подумавши ще трохи, я поставив на «V.I.B. 1 Стів Кінг Провалля і маятник» ціну в двадцять пять центів за примірник. Я прикинув, що зможу продати до десятка примірників (мама купить один для гарного початку на неї завжди можна розраховувати) і отримаю 2,50. Тобто зароблю 40 центів, а цього вистачить для фінансування ще однієї пізнавальної мандрівки в «Рітц». Якщо продам на два примірники більше, то зможу купити ще великий пакет попкорну та колу.
«Провалля і маятник» стала моїм першим бестселером. Я приніс до школи в сумці для книжок усю віддруковану партію (у 1961 році я ходив у восьмий клас у новозбудованій даремській школі на чотири кабінети) і в той же день до полудня продав дві дюжини. До кінця обідньої години, коли школою пішов поголос про жінку, поховану в стіні («Вони з жахом дивилися на оголені кістки на кінчиках її пальців і зрозуміли, що вона божевільно дряпалася на волю»), я продав уже три дюжини. У мене було девять доларів дрібняками, що обтяжували дно моєї сумки (на якій даремський крутелик примудився розмістити майже весь текст «The Lion Sleeps Tonight»[45]), я ходив наче вві сні, нездатний повірити у раптовий злет до негаданих вершин багатства. Усе було надто добре, аби бути правдою.
Так і вийшло. Коли о другій годині шкільний день завершився, мене викликали в кабінет директора, де сказали не перетворювати школу на базар, а тим паче, докинула міс Гіслер, для продажу такого непотребу, як «Провалля і маятник». Її реакція не вельми мене здивувала. Міс Гіслер викладала в моїй попередній школі з одним кабінетом у Методист-Корнерс, де я провчився пятий і шостий класи. О тій порі вона підгледіла, як я читаю сенсаційний роман «про малолітніх хуліганів» («Амбойські герцоги» Ірвінга Шульмана[46]), і відібрала його в мене. Нинішня ситуація була така сама. Мені було гидко з себе, бо я не продумав можливості таких наслідків. У той час ми називали тих, хто робив якусь дурницю, «дабер» (корінні менці вимовляли це слово «даба»). І я серйозно дабонув.
От чого я не можу зрозуміти, Стіві, казала вона, то це нащо тобі взагалі писати такий мотлох? У тебе є талант. Чому тобі хочеться марнувати свої здібності?
Вона трусила переді мною скрученим у трубочку примірником «V.I.B. 1», ніби газетою перед носом собаки, який надзюрив на килим. Вона почекала, чи я відповім, віддам їй належне, питання було не зовсім риторичним, але я не мав відповіді. Мені було соромно. Відтоді я ще багатенько років забагато соромився того, що пишу. Мені було, певно, сорок, коли я нарешті усвідомив, що ледь не кожному авторові худліту і поезії, який опублікував бодай рядок, хто-небудь дорікав, що він марнує свій Богом даний талант. Якщо ти пишеш (ну або малюєш, танцюєш, ліпиш чи співаєш), обовязково знайдеться той, хто намагатиметься загівняти тебе через це от і все. Я не пробую навязати свою думку, а просто подаю факти, як їх бачу.
Міс Гіслер сказала, що я маю повернути всім гроші. Я не сперечався, повернув гроші всім, навіть тим (а таких, мені на радість, виявилося чимало), хто не захотів здати свій примірник «V.I.B. 1». Отже, я зостався в програші, але з настанням літніх канікул надрукував сорок вісім примірників нового твору. Це було оригінальне оповідання під назвою «Навала міжзоряних істот». Я продав їх усі, крім чотирьох чи пяти. Значить, я все-таки виграв, принаймні з фінансової точки зору. Але в душі мені й далі було соромно. Я все ще чув, як міс Гіслер питає, нащо я марную свій талант, нащо марную свій час, нащо пишу мотлох.