У цій кімнаті справді є небезпечний дорослий, промовив Тед, але це не я.
Спершу на її обличчі зявилося нерозуміння, потім недовіра, нарешті гнів.
Та як ти смієш? Як ти смієш?!
Він нічого не робив! заверещав Боббі. Хіба ти не чула, що сказала Керол? Хіба ти
Стули свою пельку, кинула вона, не дивлячись на Боббі. Її очі не відривалися від Теда.
Думаю, копи тобою дуже зацікавляться. У пятницю Дон телефонував до Гартфорда, ще перед тим, як як я його попросила. У нього там друзі. Ти ніколи не працював на штат Коннектикут, ні в управлінні контролера, ні деінде. Ти сидів за ґратами, правильно?
Сидів, у певному сенсі, сказав Тед. Вигляд у нього був спокійніший, хоч по обличчі й далі текла кров. Він вийняв з кишені сорочки цигарки, поглянув на них, засунув назад. Але не в такій вязниці, як ви думаєте.
«І не в цьому світі», подумав Боббі.
І за що ж це? поцікавилася Ліз. За першокласне полегшення мук маленьких дівчаток?
У мене є дещо цінне, пояснив Тед, підніс руку і постукав себе по скроні. Коли прибрав пальця, той був поцяткований кровю. Є ще інші, такі як я. І є люди, робота яких нас відловлювати, утримувати і використовувати для одним словом, використовувати, обмежимося цим. Я і ще двоє втекли. Одного схопили, другого вбили, тільки я залишився на волі. Тобто, якщо він роззирнувся. якщо це можна назвати волею.
Ти схиблений, Бреттіґене. Схиблений старий. У тебе не просто зсув по фазі, її взагалі вибило. Я телефоную в поліцію. Нехай вони вирішують, чи відіслати тебе назад до вязниці, з якої ти втік, чи в клініку в Денбері.
Вона нахилилася, простягла руку по телефон.
Ні, мамо! сказав Боббі й потягнувся до неї. Не
Боббі, ні! різко сказав Тед.
Боббі відступив. Поглянув спершу, як мама згребла в долоню телефон, потім на Теда.
Боббі відступив. Поглянув спершу, як мама згребла в долоню телефон, потім на Теда.
Не в її теперішньому стані, сказав Тед, зараз вона не може припинити кусатися.
Ліз Ґарфілд подарувала Теду сяйливу, майже неописну посмішку, мовляв, хороша спроба, негіднику, і зняла слухавку з важеля.
Що відбувається? гукнула Керол з ванної. Можна мені вийти?
Ще ні, люба, озвався Тед, зачекай трішки.
Ліз поклацала важелями для вибивання, зупинилася, прислухалася, задоволена результатом. Почала набирати номер.
Зараз зясуємо, хто ти, сказала вона якимось дивним, довірчим тоном. Це доволі цікаво. І що ти накоїв. Це ще цікавіше.
Якщо зателефонуєте в поліцію, вони дізнаються й те, хто ви, і що ви накоїли, відбив Тед.
Ліз припинила тиснути на кнопки і подивилася на нього. То був хитрий, косий погляд, якого Боббі раніше не бачив.
Про що це ти в біса говориш?
Про дурну жінку, якій слід було обирати краще. Про необачну жінку, яка достатньо надивилася на свого шефа, щоб розуміти, що й до чого; яка почула чимало його розмов з дружками, щоб збагнути, що семінари, які вони відвідують, здебільшого зводяться до пиятик і сексуальних оргій, плюс вряди-годи косячка-другого; про нерозумну жінку, що дозволила жадібності взяти гору над здоровим глуздом.
Хіба ти знаєш, як воно бути самій? закричала Ліз. Мені сина треба ставити на ноги!
Вона подивилася на Боббі, ніби вперше за весь час згадавши, що в неї є син, якого треба ставити на ноги.
І як багато з цього, по-вашому, треба почути Боббі? поцікавився Тед.
Ти нічого не знаєш. Не можеш знати.
Я знаю все. Питання лише в тому, скільки ви хочете, щоб дізнався Боббі. А ваші сусіди? Якщо по мене приїде поліція, їм стане відомо все, що знаю я, обіцяю, Тед помовчав. Зіниці його були непорушні, та очі ніби збільшилися. Мені відомо все, повірте і краще не перевіряти це на ділі.
Навіщо тобі робити мені зле?
Не буду, якщо матиму вибір. Ви і так достатньо постраждали, як через саму себе, так і через інших. Дайте мені поїхати, це все, про що я прошу. Я однаково збирався геть, тож не заважайте мені. Я нічого не зробив, лише намагався допомогти.
Аякже, кинула Ліз зі сміхом, допомагав. Вона сиділа на тобі майже повністю гола. Допомагав він.
Я б і вам допоміг, якби
Звичайно, я навіть знаю як, вона знову засміялася.
Боббі почав був щось говорити, та наштовхнувся на застережливий погляд Теда. За дверима ванної вода тепер лилася в умивальник. Ліз опустила голову, задумавшись, та врешті-решт підвела очі.
Добре, мовила вона, ось, що я зроблю: допоможу маленькій дівчині Боббі привести себе до ладу, дам їй аспірин і знайду що-небудь одягнути додому. Поміж цим поставлю їй кілька питань. Якщо відповіді мене влаштують, можеш їхати. Менше непотребу стане.
Мамо
Ліз підняла руку, ніби дорожній регулювальник, наказуючи Боббі замовкнути. Вона прикипіла очима до Теда, той теж не відводив погляду.
Я відведу її додому і простежу, щоб вона зайшла в підїзд. Що вона збирається розповісти матері їхня справа. Мій обовязок щасливо доставити дівчину додому, і на тому край. Розібравшись з цим, я піду до парку і трохи посиджу в затінку. Минула ніч була тяжка, вона увібрала в себе повітря і сухо, жалібно зітхнула. Дуже тяжка. Тож я піду до парку, сяду в холодочку і подумаю, що далі, як вберегти нас обох від притулків для жебраків. Коли повернуся, а ти, золотце, все ще будеш тут, я викличу поліцію І не варто мене випробовувати. Розповідай, що хочеш. Ніхто й слухати не захоче, коли я скажу, що зайшла до квартири на кілька годин раніше, ніж очікувалося, і побачила, як ти пхаєш руку в шорти одинадцятирічної дівчинки.