Ага.
Тед замислився, постукуючи пальцем по губах. Потім кивнув.
На листівках угорі писатиму «Люба К» замість «люба Керол», а внизу стоятиме підпис «друг». Так ви обоє знатимете, хто їх надіслав. Домовились?
Ага, сказав Боббі. Супер.
Не супер. І взагалі нічого зовсім не супер, та краще, ніж нічого.
Раптом Боббі підніс руку до вуст, поцілував кінчики пальців і дмухнув на них. Тед, що сидів на канапі, всміхнувся, упіймав поцілунок і приклав його до своєї поораної щоки.
А зараз краще йди спати, Боббі. Сьогодні був ще той день, та й пізно вже.
Боббі ліг у ліжко.
Спершу Боббі подумав, що сон той самий, що й вчора. Бідермен, Кушмен і Дін женуться за мамою по джунглях на острові Вільяма Ґолдінґа. Потім він збагнув, що дерева і ліани лише візерунок на шпалерах, а стежка, по якій летіли мамині ноги, насправді брунатний килим. Це не джунглі, а готельний коридор. Намальована його уявою версія готелю «Ворік».
Та містер Бідермен і двоє інших покидьків були тут як тут. Однак тепер до погоні долучилися ще й сентґебівці: Віллі, Річі та Гаррі Дулін. У всіх на обличчях були оті смуги білого і червоного кольору. І всі вони мали на собі жовтогарячі камзоли з червоним сяйливим оком на грудях:
Якщо не враховувати камзолів, на них нічого не було. Причандалля теліпалося і підстрибувало в гніздечках густого лобкового волосся. Усі, крім Гаррі Дуліна, вимахували списами. У нього в руках була бейсбольна бита, зазублена з обох кінців.
Вбємо суку! репетував Кушмен.
Випємо її кров! вигукнув Дон Бідермен і метнув списа в Ліз Ґарфілд, ледь вона встигла майнути за ріг. Спис, посмикуючись, увігнався в укриту лісовим візерунком стіну.
Застромимо його в її брудну пизду! волав Віллі. Віллі, який міг бути добрим, коли друзів не було поряд. Червоне око в нього на грудях було витріщене. Пеніс під ним теж ніби витріщався.
«Біжи, мамо!» спробував крикнути Боббі. Та з губ не злетіло ні звуку. У нього не було рота, не було тіла. Боббі перебував ніби там, а ніби деінде. Він летів поряд з мамою, неначе її тінь. Чув, як вона хапає повітря, бачив тремтячі, перекривлені жахом губи, порвані панчохи. Елегантна сукня теж була розідрана. Одна грудь була подряпана, з неї скрапувала кров. Одне око майже заплющене. Складалося враження, ніби вона вистояла кілька раундів проти Едді Албіні або Урагана Гейвуда, а може, й проти обох одразу.
Ми тебе розідремо! верещав Річі.
Живцем зїмо! підхопив Кертіс Дін на все горло. Кров випємо, тельбухи випустимо!
Мама озирнулася на них і її ноги (туфлі вона десь загубила) зашпорталися одна об одну.
Мамо, не треба! застогнав Боббі. Заради всього святого, не треба!
Ніби почувши сина, Ліз відвернулася і спробувала бігти швидше.
Вона промчала повз оголошення:
ДОПОМОЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ЗНАЙТИ НАШУ ДОМАШНЮ СВИНКУ!
ЛІЗ наш ТАЛІСМАН!
ЛІЗ 34 РОКИ!
вона ЗЛЮКА, але МИ ЛЮБИМО ЇЇ!
зробить усе, що захочете, якщо сказати їй: «ОБІЦЯЮ» (АБО)
«НА ЦЬОМУ МОЖНА ЗАРОБИТИ»
!ДЗВОНІТЬ: Гаузітонік, 5-8337
(АБО) ПРИНОСЬТЕ у «ГРИЛЬ ВІЛЬЯМА ПЕННА»!
запитайте НИЦИХ ЛЮДЕЙ У ЖОВТИХ ПЛАЩАХ!
пароль: «МИ ЛЮБИМО З КРОВЮ!»
Мама теж помітила оголошення і цього разу, коли її ноги вдарилися одна об одну, вона таки впала.
«Мамо, підводься!» закричав Боббі. Та вона не підвелася. Можливо, не змогла. Натомість поповзла по брунатному килиму, раз-по-раз озираючись через плече. Волосся спітнілими пасмами падало на чоло та обличчя. Сукня на спині була розірвана і Боббі бачив її голі сідниці. Трусів не було. Що гірше, стегна позаду були забризкані кровю. Що вони з нею зробили? Боже праведний, що вони зробили з його мамою?
Попереду з-за рогу виринув Дон Бідермен. Знайшовши коротший хід, він перерізав їй шлях. Інші йшли одразу ж за ним. Тепер пеніс містера Бідермена стояв сторч, як часом бувало в Боббі, коли він уранці ще не виліз з ліжка і не сходив до туалету. Проте член містера Бідермена був величезний: схожий на Кракена, на Триффіда, на Тшудовисько. І Боббі подумав, що знає, звідки кров у мами на ногах. Знав, хоч і не хотів знати.
«Облиш її! спробував він закричати на містера Бідермена. Не чіпай її, хіба не досить того, що ви наробили?»
Зненацька багряне око на жовтому камзолі містера Бідермена розплющилося ширше і ковзнуло вбік. Боббі був невидимий, його тіло перебувало на один світ нижче по спіралі дзиґи, та червоне око його помітило. Червоне око помічало все.
Вбиймо свиню, випиймо її кров, сказав містер Бідермен хрипким, майже не своїм голосом і рушив уперед.
Вбиймо свиню, випиймо її кров, вторили Білл Кушмен і Кертіс Дін.
Вбиймо свиню, випустімо тельбухи, зїжмо її мясо, підтягували Віллі та Річі, крокуючи в ногу вслід за іншими покидьками. Як і в інших чоловіків, їхні пеніси наставилися, немов списи.
Їж її, пий її, рви її, грай її, долучився до хору Гаррі.
Вставай, мамо! Біжи! Не дайся їм!
Вона спробувала. Та коли насилу поривалася встати з колін, на неї стрибнув Бідермен. Інші слідом, обступивши. Коли їхні руки почали здирати з мами рештки розірваного на шмаття одягу, Боббі подумав: «Хочу вибратися звідси, хочу спуститися по спіралі у свій світ, зупинити дзиґу і покрутити її в інший бік. Тоді я зможу повернутися у свою кімнату в своєму світі».