Значно важчі за «Володаря мух», промовив Бобб. Дві невеличкі родини печерних людей ніби мандрують по світу й одна з них здається розумнішою. Але головні герої інші, ті, що дурні. Я вже майже зібрався був лишити, але зараз стає цікавіше. Думаю дочитати їх до кінця.
Родина, з якою ти познайомився вперше, та, де маленька дівчинка, то неандертальці. Друга родина, а точніше, племя от вже мені цей Ґолдінґ зі своїми племенами кроманьйонці. Кроманьйонці і є спадкоємці. Те, що відбувається між цими двома групами, підпадає під схему трагедії. Усі події підводять нас до нещасливого фіналу, якого не можна уникнути.
Тед провадив далі, згадавши пєси Шекспіра, вірші По і романи типа на імя Теодор Драйзер. Іншим разом Боббі зацікавився б, та цього вечора раз-по-раз переносився думками у «Медісон-Сквер-Ґарден». Він бачив ринг, залитий нещадним світлом, наче столи в «Кутовій лузі», коли за ними перебували гравці; чув крики глядачів, коли Гейвуд увійшов у раж і то правою, то лівою замолотив сторопілого Едді Албіні. Він і не думає здавати бій, а, подібно до боксера з телефільму, збирається відкрити суперникові світ реального болю. Боббі відчував запах поту і чув, як рукавиці важко бухають по людській плоті. Очі Едді Албіні перетворилися у два нулики Коліна підігнулися. Публіка на ногах і аж заходиться
уявлення про долю, як про силу, якої неможливо уникнути, схоже, зароджується в греків. Був такий драматург, Еврипід, який
Подзвони, випалив Боббі. Хоч за життя не випалив ще жодної цигарки (у 1964-му йому на тиждень не вистачатиме і блоку), його голос пролунав хрипко, як голос Теда пізно ввечері після денної дози «Честерфілда».
Що, перепрошую?
Подзвони містерові Файлзу і дізнайся, як пройшов бій, Боббі зиркнув на сонячний годинник. Зараз девята сорок девять. Якщо було тільки вісім раундів, то поєдинок уже скінчився.
Я теж думаю, що бій скінчився, та якщо зателефоную Файлзові так швидко, він може запідозрити, що мені щось відомо. І то не з радіо, бо, як ми обоє знаємо, його на радіо не передають. Краще зачекати. Безпечніше. Нехай вважає, що на мене находять дивовижні осяяння. Подзвоню о десятій, ніби очікував, що результат буде за очками, а не нокаут. А до того часу, Боббі, перестань хвилюватися. Кажу ж тобі, це так само надійно, як прогулянка по пірсу.
Боббі більше й не намагався стежити за ходом подій у «Пильному оці Гаваїв». Просто сидів на канапі і слухав лопотання акторів. Якийсь чоловік кричав на товстого гавайського копа. Жінка в білому купальнику кинулася у хвилі прибою. Одне авто переслідує інше під фоновий дріб барабанів. Стрілки сонячного годинника повзли, з мукою підбираючись до цифр десять і дванадцять, неначе альпіністи, що долають останні кілька сотень футів до вершини Евереста. Чоловік, що вбив світську левицю, сам був убитий, коли тікав через ананасову плантацію, і «Пильне око Гаваїв» нарешті скінчилося. Боббі не став чекати анонсу на наступний тиждень, а вимкнув телевізор і попросив:
Ну подзвони. Будь ласка, подзвони.
Зачекай хвильку, сказав Тед. Здається, я перепив шипучки. Мої цистерни з роками всохлися.
Він почовгав до ванної. Безкінечна пауза. Аж нарешті почувся плюскіт сечі в унітазі.
Ху-ух, простогнав Тед із неабияким задоволенням.
Боббі більше не міг всидіти на місці. Зірвався на ноги і закружляв по кімнаті. Він був упевнений: у цей момент у «Ґарден» саме знімають Томмі Урагана Гейвуда, як він стоїть у своєму кутку рингу, підбитий, але сяйливий, а на обличчі зблискує біле світло фотоспалахів. Дівчина з реклами «Жилет» стоїть поряд, обіймаючи Гейвуда однією рукою за плечі, а він поклав свою руку їй на талію. А в іншому кутку скоцюрбився всіма забутий Едді Албіні. Каламутні очі запливли і майже не розплющуються. Він і досі не може оговтатися від побоїв.
Коли Тед повернувся, Боббі був у розпачі. Він знав: Албіні програв поєдинок, а його друг програв пятсот доларів. Чи залишиться Тед, коли зрозуміє, що збанкрутував? Можливо. Але якщо він залишиться і зявляться ниці люди
То стискаючи, то розтискаючи кулаки, Боббі стежив, як Тед підняв слухавку і набрав номер.
Розслабся, Боббі, все буде гаразд, втішав його Тед.
Та Боббі не міг розслабитися. У його нутро ніби дротів напхали. Тед тримав слухавку біля вуха і мовчав, здавалось, цілу вічність.
Чому ніхто не відповідає? люто просичав Боббі.
Тільки два гудки, Боббі. Чому ти Доброго вечора, телефонує містер Бротіґен. Тед Бротіґен. Так, мем, сьогодні по обіді.
Неймовірно, Тед підморгнув Боббі. Як він може бути таким байдужим: Боббі думав, що на місці Теда не зміг би і слухавки коло вуха втримати, а про підморгування й говорити нічого.
Так, мем, він зі мною.
Тед обернувся до Боббі й, не затуляючи мікрофона долонею, сказав:
Аланна хоче знати, як там твоя дівчина.
Боббі спробував щось сказати, та спромігся лише на хрип.
Боббі каже, що в неї все чудово і вона гарна, наче літній день, повідомив Тед Аланну. Можете покликати Лена? Так, так, я зачекаю. Але, будь ласка, скажіть, чим закінчився поєдинок.
Пауза затяглася на цілу вічність. Обличчя Теда було непроникне. Коли цього разу він обернувся до Боббі, то затулив мікрофон рукою.