Я плентався вгору. Я змерз, і в душі в мене теж був холод. Я відвів Ковалика до стайні й попрощався із Сажкою перед тим, як лягти спати, а потім пішов до замку. Гален та його учні спожили свою вбогу вечерю й забралися геть. Майже всі в замку вже поїли, тому довелося, як і раніше, шукати їжу. На кухні завше була їжа, і звідти до вартівні завжди приходили солдати будь-якої години дня і ночі. Через те кухарка постійно тримала киплячий казан на контролі, додаючи за необхідності воду, мясо та овочі. Там також завжди стояло вино, пиво й сир і була присутня компанія замкових вартових. Я в них був за свого з першого дня, коли Барріч почав за мною доглядати. Тому я повечеряв простою їжею, не такою вбогою, як радив Гален, але й не такою різноманітною і поживною, як мені хотілося. Так мене вчив Барріч; я харчувався тим, чим би й годував поранену тварину.
Я слухав плітки про те, що сталося в замку за ці кілька місяців. Мене вразило все, чого я не знав через те, що був поглинутий навчанням з Галеном. Найбільше було розмов про наречену для Веріті. Солдати, як завжди, брутально жартували на цю тему, а також співчували через те, що майбутню дружину для нього обиратиме Регал. Вони говорили, що при одруженні Веріті не врахує політичних звязків, а принцу не можна безглуздо одружуватися, керуючись лише власним вибором. Навколо того, що Чівелрі так уперто залицявся до Пейшенс, розгорівся великий скандал. Вона народилася в королівстві у сімї одного з лордів, який перебував у гарних стосунках з королівською сімєю. Від їхнього шлюбу не було жодної політичної вигоди.
Але Веріті не можна так бездумно чинити, особливо коли пірати на червоних кораблях нишпорять нашими багатостраждальними берегами. Тому солдати далі розмірковували звичним чином: хто ж стане йому за жінку? Вона буде з Ближніх островів у Білому морі на півночі? Ці острови не просто скелясті шматки кісток землі, що стирчать з моря. Там була група башт, які попереджали про набіги піратів на наші моря. На південно-західному кордоні за Дощовими нетрями, де не було володаря, лежав берег Прянощів. Якщо принцеса звідти, то це мало захистить нашу країну. Але дехто вважав, що вона допоможе укласти вигідні торгові угоди. Якщо кілька днів подорожувати морем на південний схід, то там є чимало великих островів. Там ростуть дерева, що їх обожнювали наші корабельні майстри. Чи знайдеться там король, у якого буде донька, що проміняє теплі вітри та мякі фрукти на замок у скелястому краю, скованому кригою? Що вони можуть попросити навзамін за тиху жінку з півдня та дерево з високих острівних лісів хутро чи зерно? За нами залишились гірські королівства. Вони пильно охороняли проходи, які вели в їхню тундру. Принцеса з такого краю сама керуватиме своїми воїнами. Також ми матимемо торговельні звязки з різьбярами слонової кістки й оленярами, які жили за межами королівства. На південному кордоні був прохід до витоків великої Дощової ріки, яка текла крізь Дощові нетрі. Кожен солдат чув давні казки про закинуті храми зі скарбами на берегах тієї річки. У тих храмах стояли високі різьблені боги, які непорушно охороняли свої священні струмки. Солдати розповідали, що у мілкіших струмочках блищали крупинки золота. Отже, ймовірний і такий варіант, як принцеса з гір
Солдати обговорювали всі ці можливості, проявляючи глибші політичні знання, аніж Гален міг припустити. У глибині душі мені було соромно, що я так недооцінював їх, бо за такий короткий час Гален навіяв мені думку про те, що всі солдати бовдури, що тільки й уміють махати мечем, мовляв, сила є розуму не треба. Я прожив серед них все життя, тому повинен був знати краще, точніше, знав. Але моя жага піднятися вище, щоб повністю довести своє право на володіння цією королівською магією, змусила повірити у будь-яку маячню, яку Гален міг мені втокмачити. Щось клацнуло всередині, наче останній шматок деревяної головоломки, який став на місце. Мене підкупили знаннями, так само як інших підкуповували грошима.
Піднімаючись у свою кімнату, я картав себе. Ліг спати, вирішивши, що більше не дозволю Галену мене обманювати чи самообманюватися, що помилявся я. Також я твердо пообіцяв собі, що навчуся Скіллу, як би боляче й важко це не було.
Тому наступного ранку ще затемна я повністю занурився у навчання за розпорядком. Я слухав кожне слово Галена, змушував себе виконувати фізичні та розумові вправи, аж очі рогом лізли. Але після того як минув важкий тиждень, а потім місяць, я відчував себе собакою, у якої перед носом розмахують кусником мяса. Я бачив, як інші змінювалися: між ними вибудовувався звязок. Вони могли обмінюватися думками, поверталися одне до одного перед тим, як поговорити, й одночасно виконували фізичні вправи. Вони по черзі неохоче займалися зі мною в парі, але робили це з ображеним виглядом. Але я нічого не відчував. Вони здригалися й відходили від мене, скаржачись Галену, що моя сила нагадує то шепіт, то таран.
Я майже у відчаї спостерігав, коли вони танцювали в парах, контролюючи мязи одне одного, або як вони із завязаними очима проходили крізь лабіринт із розжареного вугілля, керуючись зором свого напарника, який сидів поряд. Іноді я знав, що володію Скіллом: відчував, як він поширюється всередині й розкривається, як насінина, що росте. Але я не міг спрямовувати його чи контролювати. Одного разу він бився всередині, як хвиля об скелі, а вже за мить зник, перетворюючись на суху піщану пустелю. Коли Скілл був сильний, то я міг змусити Августа стояти, кланятись і ходити, а наступної миті він витріщався на мене, підюджуючи, щоб я хоча б проник у його свідомість.