Того вечора я був страх утомлений, але від збудження не міг заснути. Блазень залишив їжу для Ковалика, і я дражнив щеня телячою кісткою. Песик схопив мій рукав і шарпав, доки я тримав кістку там, де він не міг її дістати. Він любив так гратися і зараз гарчав, удаючи, що дуже розлютився. Він уже був майже дорослий, і я з гордістю мацав мязи на його товстій короткій шиї. Вільною рукою я вщипнув його за хвіст, і він з гарчанням почав відбивати новий наступ. Я перекидав кістку з руки в руку, а він намагався її зловити, стежачи за моїми рухами.
Дурний пес, дражнив я. Ти думаєш лише про те, чого ти хочеш. Дурнику, дурнику!
Як і хазяїн.
Я закляк, і Ковалик одразу ж схопив кістку. Він почав її гризти, хвостиком привітавшись із блазнем. Я сидів, навіть не дихаючи.
Я й не почув, як ти відчинив і зачинив двері.
Блазень не звернув уваги на моє зауваження і перейшов одразу до справи.
Гадаєш, Гален дозволить тобі досягти успіху?
Я самовдоволено всміхнувся.
Гадаєш, він зможе мене зупинити?
Блазень сів біля мене й зітхнув.
Я знаю, що він може, і він так і робить. Я не знаю, наскільки він безжальний, але певен, що цього йому не бракує.
Хай спробує, легковажно сказав я.
У мене немає вибору, твердо промовив блазень. Я намагався відмовити тебе від цього.
Тобто здатися? Зараз? Я не вірив своїм вухам.
Хай спробує, легковажно сказав я.
У мене немає вибору, твердо промовив блазень. Я намагався відмовити тебе від цього.
Тобто здатися? Зараз? Я не вірив своїм вухам.
Я б здався.
Чому? запитав я.
Бо почав говорити він, але знітився й замовк. Не знаю. Дуже багато всього налягло. Раптом я витягну одну нитку, а вузлик не завяжеться?
Я відчув раптову втому, і моя радість від перемоги зникла через його зловісні попередження. Я не втримався і роздратовано відповів:
Якщо ти не можеш говорити прямо, навіщо тоді взагалі говорити? Він мовчав, наче я його вдарив.
І цього я теж не знаю, нарешті промовив він і встав, щоб піти.
Блазню почав я.
Я знаю, що я блазень, сказав він і забрався геть.
У навчанні я був наполегливим і ставав усе сильнішим. Мене дратувало те, що ми навчаємось дуже повільно. Щодня ми виконували одні й ті самі вправи. Поступово всі інші почали засвоювати те, що для мене було природним. «Як можна бути такими закритими? думав я. Хіба так важко відкрити свій розум для Скіллу Галена?» Моє завдання полягало не в тому, щоб відкрити свій розум, а приховати те, чим я не хотів ділитися. Часто під час попереджувального звязку з Галеном я відчував, як щось прокрадається в мою свідомість. Але я проганяв його.
Ви готові, оголосив Гален одного холодного дня. Це було після обіду, але найяскравіші зірки вже зявилися на темно-синьому небі. Шкода, що сьогодні не було хмар; хоча вчора йшов сніг, хмари затримували холод у затоці. Я поворушив пальцями в шкіряних черевиках, які Гален дозволив нам носити, щоб зігрітися.
До цього я торкався вас Скіллом, щоб ви звикли до нього. Сьогодні ми всі воззєднаємось: ви будете проникати у мою свідомість, як я до цього у вашу. Але будьте обережні! Більшість із вас вже може перебороти силу Скіллу. Але до цього були квіточки. Сьогодні його сила стане більшою. Намагайтеся їй протистояти, але залишайтеся відкритими для Скіллу.
Гален знову почав повільно ходити по колу. Я збуджено чекав, але не відчував страху. Я передбачав це і був готовий.
Дехто взагалі не зміг, і Гален сварив їх, називаючи ледарями й дурнями. Потім він похвалив Августа і дав ляпаса Серені за те, що вона розохотилася й дуже глибоко проникла у його свідомість. Нарешті Гален підійшов до мене.
Я напружився, наче перед боротьбою, і відчув, як він торкнувся мене Скіллом. Я обережно передав йому думку: «Отак?»
«Отак, бастарде».
На мить ми утримали рівновагу, як діти на гойдалці. Я відчув, що він намагається вирівняти наш звязок і раптом ввірвався в мою свідомість. Я відчув, наче з мене вибили дух, але не фізично, а радше духовно. Я міг віддихатися, але не міг зібрати думки. Гален нишпорив моєю свідомістю, втручаючись у мої особисті думки. Я не міг нічого зробити: він переміг і чудово знав це. Але поки Гален безтурботно святкував перемогу, я знайшов шпаринку. Я намагався захопити його свідомість, як він захопив мою. Я вхопився за його думки, утримуючи їх. На мить зрозумів, що сильніший за нього, і в мене від цього паморочилося в голові. Я міг помістити в його голову будь-яку думку.
Ні! закричав Гален. У мене промайнула нечітка думка, що він уже колись так боровся з людиною, яку зневажав. І та людина виграла. Я теж хотів.
Так! наполягав я.
Помри! наказав він, але знав, що не помру. Я був упевнений у своїй перемозі й зосередив усю свою волю, щоб захопити його свідомість.
Скіллу байдуже, хто переможе. Він не дозволяє відвертатися на інші думки, навіть на мить. Але я захопився й забув захиститися від збудження, яке є батогом і пряником Скіллу. Я повністю занурився у цей стан, як і Гален. Він більше не нишпорив моєю свідомістю й хотів лише повернутися до свого розуму.
Я ще ніколи такого не відчував.
Гален називав це задоволенням, тому я очікував якогось приємного відчуття, як тепло взимку, аромат троянд або смак чогось солодкого. Але це взагалі не було схоже ні на що. Задоволення це відчуття, що стосується тілесних насолод. Але я відчував цей стан не своєю шкірою чи іншими органами. Він наповнив мене, як хвиля, якій я не міг протистояти. Мене переповнювало задоволення. Я забув про Галена і про все інше. Я відчув, як він пішов із моєї свідомості, й розумів, що це не просто так, але мені було байдуже. Я забув про все, занурившись у це почуття.