Я хотів усе розповісти леді Пейшенс, але боявся, що їй не сподобається. Щоразу, коли згадував про Барріча, вона стискала губи. Мої успіхи у володінні зброєю не справили на неї жодного враження. Я не розповідав їй про Чейда, а коли дійшло до вивчення мов, письма та лічби, леді схвально кивнула, хоч і неохоче.
Ну, раптом перебила вона. Принаймні ти не зовсім телепень. Якщо можеш читати, то навчишся будь-чому, коли є бажання. Хочеш учитися?
Гадаю, що так.
Це була непевна відповідь, але я починав злитися. Навіть цуценя в подарунок не могло виправити того, що вона недооцінювала мої заняття.
Гадаю, що навчишся. Тому що я хочу, аби ти навчився, навіть якщо ти ще не хочеш.
Раптом вона посуворішала. Це сталося так різко, що спантеличило мене.
А як тебе звати, хлопче?
Знову це питання.
Просто хлопець, пробурмотів я. Спляче цуценя почало скавчати від збудження, і я змусив себе заспокоїтися заради нього.
Я із задоволенням подивився на спантеличене обличчя Пейшенс. Але цей вираз швидко зник.
Я зватиму тебе мм Томас, коротко Том. Тобі підходить?
Хай буде так, рішуче сказав я. Барріч і то довше обирав імя для собаки. У нас не було всяких там Чорнушок чи Рябчиків. Він називав кожну тварину так ретельно, як аристократів. Імена передавали їхній характер або ті риси, які він хотів у них виховати. Навіть імя «Сажка» приховувало виважений, але запальний характер кобили, який я так поважав. А ця жінка нарекла мене Томом на одному подиху. Я опустив голову, щоб не дивитися їй у вічі.
Добре, злегка пожвавлено промовила вона. Приходь завтра в цей же час. Я дещо тобі приготую. Попереджаю, я вимагатиму від тебе старанності. Гарного тобі дня, Томе.
Гарного дня, леді.
Я обернувся і вийшов з кімнати. Лейсі спостерігала за мною, а потім різко обернулася до хазяйки. Я відчував її розчарування, але не міг зрозуміти, що не так.
Було ще рано. Знайомство тривало менше години. Мені нікуди не треба було йти, в мене був вільний час. Тому я подався на кухню, щоб знайти якісь обїдки для цуценяти. Краще було б його віднести до стайні, але тоді Барріч дізнається про нього. Я чудово розумів, що буде в такому разі: цуценя залишиться у стайні. Формально воно буде моїм, але Барріч пильнуватиме, щоб я не привязувався до нього. Я не хотів, щоб так сталося.
Я все розпланував. Він житиме в корзині, в якій носили випрану білизну. Настелю соломи, а на неї покладу якусь стару сорочку. Зараз у нього буде мало випорожнень, а до того як виросте, я його вишколю. Він мене слухатиметься через наш звязок. Але зараз йому доведеться багато часу проводити на самоті. Як підросте, тоді бігатиме зі мною. Врешті-решт Барріч про нього дізнається, але наразі я рішуче відкинув цю думку. Згодом про це подбаю. Зараз йому варто було дати імя. Я подивився на нього. Він був терєром, але не кучерявим і не гавкав. У нього буде коротка гладка шерсть, товста шия і рот, як відерце для вугілля. Але він буде не вище мого коліна, тому треба дати йому якесь «легке» імя. Я не хотів вирощувати з нього бійця, тому ніяких Демонів чи Громил. Він матиме залізну хватку і буде досить спритним. Тоді Хапун або Дозор.
Або Кресало. Чи Кузня.
Я підняв голову. З ніші вийшов блазень і коридором підійшов до мене.
Чому? запитав я, уже не цікавлячись, як блазень читав мої думки.
Бо він розібє тобі серце, а характер загартується на його вогні.
Звучить надто піднесено, заперечив я. І кузня зараз не найкраще слово. Я не хочу заплямувати ним собаку. Вчора в місті я чув, як пяний горлав на кишенькового злодія: «Щоб твою жінку перекували!» А всі стояли й дивились.
Блазень знизав плечима.
Вони можуть. Він пішов за мною до кімнати. Тоді Коваль. Або Ковалик. Дай його сюди.
Я неохоче віддав йому цуценя. Воно прокинулось і почало вириватися. «Жодного запаху, жодного запаху», подумало воно. Я у здивуванні погодився з цуценям. Я відчував те, як воно нюхало блазня своїм чорним носиком. Але жодного запаху не було.
Обережно, не впусти.
Я ж блазень, а не телепень, сказав блазень, але присів на ліжко й поклав цуценя біля себе. Ковалик одразу почав обнюхувати й вовтузитися. Я сів із другого боку на випадок, якщо він опиниться скраю.
Отже, невимушено запитав блазень, ти дозволиш їй підкупити тебе подарунками?
А чом би й ні! я спробував відповісти зневажливим тоном.
Це може виявитися помилкою для вас обох. Блазень покрутив Ковалика за хвіст. Він обернувся, по-щенячому загарчавши. Вона даватиме тобі різні речі, а тобі доведеться їх брати, оскільки немає ввічливого способу відмовитися. Але тобі вирішувати, що вони побудують між вами: міст чи стіну.
Ти знаєш Чейда? різко запитав я; блазень говорив точнісінько як він, тому я раптом захотів дізнатися правду. Я нікому не казав про Чейда, окрім Шрюда, і не чув, щоб хтось говорив про нього в замку.
Що знають двоє, те знає і свиня. Тому вчися тримати язика за зубами.
Раптом блазень встав і пішов до виходу, але затримався там на мить.
Вона ненавиділа тебе лише перші кілька місяців. Це була не зовсім ненависть, а сліпа заздрість до твоєї матері, що вона могла завагітніти від Чівелрі, а Пейшенс ні. Після цього її серце помякшало. Вона хотіла послати за тобою, щоб виховувати тебе. Дехто може сказати, що вона просто хотіла мати щось повязане з Чівелрі. Але я так не думаю.