Напевне, він теж голодний, чи не так, Лейсі? Я чула, що хлопчики завжди голодні. Здається, на тумбочці біля мого столу є трішки сиру та печива. Принеси, будь ласка.
Леді Пейшенс стояла поряд, звертаючись до своєї служниці.
Я не голодний, правда. Дякую, вигукнув я, доки Лейсі не встигла встати. Я прийшов сюди, бо мені сказали щоб я був тут кожного ранку, доки я вам потрібен.
Леді Пейшенс стояла поряд, звертаючись до своєї служниці.
Я не голодний, правда. Дякую, вигукнув я, доки Лейсі не встигла встати. Я прийшов сюди, бо мені сказали щоб я був тут кожного ранку, доки я вам потрібен.
Насправді я обережно перекрутив слова Шрюда, який сказав:
Кожного ранку ходи до її кімнати і роби все, що вона вважає за потрібне. Тоді нарешті вона від мене відчепиться. І роби так, доки ти їй не набриднеш, як вона мені.
Його відвертість здивувала мене, бо я ще не бачив його таким похмурим, як тоді. Веріті зайшов до покоїв, саме коли я вибігав звідти. Він теж мав зморений вигляд. Вони ходили й розмовляли, наче після добрячої пиятики, хоч я їх бачив обох за столом учора і вони випили лише трішки вина. Веріті погладив мене по голові, поки я проходив.
З кожним днем усе більше схожий на батька, зауважив він лютому Регалу, що йшов позаду. Той сердито глянув на мене, заходячи до покою короля й зачинивши двері.
Я був у кімнаті своєї леді. Вона ходила повз мене і розмовляла, наче я був твариною, яка може раптово напасти або наробити на килим. Я бачив, що Лейсі це дуже забавляє.
Так. Я вже знаю, бо це я попросила короля відправити тебе сюди, терпляче пояснила леді Пейшенс.
Так, мем.
Я посовався на лавці, щоб справити враження вихованого й розумного хлопчика. Згадуючи попередні зустрічі, не дивно, що вона говорить зі мною, як з дурнем.
Усі замовкли. Я продовжив оглядати кімнату. Леді Пейшенс дивилась у вікно. Лейсі шкірилася і вдавала, що плете мереживо.
А. Ось.
Леді Пейшенс зі швидкістю сокола, який летів униз, нахилилась і схопила цуценя чорного терєра за шкірку. Від несподіванки воно заскавчало, а його мати незадоволено подивилася на леді, яка тицьнула собача мені в руки.
Це для тебе. Тепер він твій. Кожен хлопець повинен мати домашнього улюбленця.
Я зловив цуценя, яке виривалося, доки леді Пейшенс відпускала його.
Чи, може, ти хочеш пташку? У моїй спальні є клітка з вюрками[10]. Якщо хочеш, візьми собі одного.
О ні. Собача мене влаштовує. Воно чудове.
Останнє речення я сказав до цуценяти. Коли воно почало пищати, я за звичкою захотів проникнути в його свідомість і заспокоїти. Його мати відчула це, і їй сподобалося. Вона безтурботно вмостилася в корзинці разом з білим цуценям. Чорненьке ж подивилося мені в очі. У моїй практиці це траплялося нечасто: більшість собак не любила прямого погляду. Його свідомий погляд теж мене здивував. Під час таємних дослідів у стайні я помітив, що його однолітки погано розуміли, хто вони такі, і зазвичай поверталися до своєї матері, щоби цмулити молоко й вовтузитися. Але в цього собачати була хороша самосвідомість, і воно цікавилося тим, що відбувалося навколо. Йому подобалася Лейсі, яка годувала його кусниками мяса. Воно остерігалося Пейшенс. Вона добре ставилася до цуценяти, але постійно перечіпалася через нього і вкидала назад у корзину, коли те вперто звідти вилазило. Цуценяті подобався мій запах. Я уявляв, що запахи птахів, коней та інших собак мають певний колір. Але в його свідомості не було таких образів, хоч йому було цікаво. «Візьми мене, покажи мене, візьми мене», подумало цуценя.
взагалі слухаєш?
Я смикнувся, очікуючи на удар Барріча. Затим зрозумів, де я, і побачив невеличку жінку, яка стояла руки в боки.
Мені здається, з ним щось не так, різко сказала леді до Лейсі. Ти бачила, як він витріщався на те цуценя? Я думала, що його зараз вхопини вхоплять.
Лейсі приязно всміхнулась і продовжила плести мереживо.
Трішки нагадує вас, леді, коли ви починаєте возитися з листям і рослинами, а потім просто сидите й дивитеся в землю.
Ну, одне діло, коли дорослий замислився, а інше коли хлопець має вигляд бевзя, незадоволено сказала леді Пейшенс.
«Пізніше», пообіцяв я цуценяті.
Пробачте, сказав до леді, намагаючись зобразити каяття. Я просто задивився на цуценя.
Воно згорнулося калачиком у мене на руках й іноді жувало мій камзол. Важко пояснити, що я відчував. Мені потрібно було приділяти увагу леді Пейшенс, але собачатко, яке пригорнулося до мене, випромінювало цілковите задоволення. Я раптом став центром чийогось світу, хоч це й було восьмитижневе щеня. Я зрозумів, наскільки глибокою і довгою була моя самотність.
Дякую, сказав я, здивований тим, скільки щирої вдячності було в моєму голосі. Красно дякую.
Дякую, сказав я, здивований тим, скільки щирої вдячності було в моєму голосі. Красно дякую.
Це просто цуценя, сказала леді Пейшенс. На мій подив, вона зніяковіла. Цуценя лизнуло мене в ніс і заплющило очі. «Тут тепло. Спи», подумки сказав я.
Розкажи мені про себе, різко запитала леді Пейшенс.
Мене збентежило її питання.
Що б ви хотіли дізнатися, леді?
Вона у розпачі поворушила рукою.
Чим ти займаєшся кожного дня? Чого тебе вчили?