Я знизав плечима.
Барріч загнав її, а потім почав мене сварити, наче то була моя провина. Сказав, якби та тварюка щось зробила із Сажкою, він би дух з мене вибив. Якби ж я знав, що все так обернеться, завагався я. Чейде, я розумію, що блазень досить дивний. Але мені подобається з ним розмовляти. Він говорить загадками, дражнить мене й каже різні речі типу «помити голову» або «не носити жовтого». Але
Ну?.. Чейд допитувався, наче я говорив про щось важливе.
Він мені подобається, невпевнено сказав я. Він дражнить мене, але з його боку це звучить лагідно. Я відчуваю себе ну важливим, що він говорить саме зі мною.
Чейд відкинувся на спинку крісла. Він прикрив усмішку рукою. Але я не зрозумів цього жарту.
Повір у свою підсвідомість, сказав він. І слідуй порадам блазня. Нікому не розповідай про ваші зустрічі. Дехто може їх сприйняти неправильно.
Хто? запитав я.
Той же король Шрюд. Врешті-решт блазень належить йому. Він заплатив за нього.
У мене одразу виникло з десяток питань. Чейд помітив вираз на моєму обличчі й підняв руку.
Не зараз. Більше тобі наразі не треба знати. Тобі й так відомо багато. Але твоє відкриття мене здивувало. Я не розкриваю чужих таємниць. Якщо блазень захоче, то сам розповість. Але повернімося до Галена.
Я зітхнув і відкинувся у кріслі.
Гален Отже, він не любить тих, хто не може йому нічого зробити, добре одягається і їсть на самоті. Що мені ще потрібно знати, Чейде? У мене є суворі вчителі, а є неприємні. Тому, гадаю, я до цього звикну.
Спробуй, промовив Чейд із могильною серйозністю. Він ненавидить тебе навіть більше, аніж любив батька. Мене постійно дратували його глибокі почуття до твого батька. Ніхто не проявляє такої сліпої відданості, навіть принц. Особливо якщо це починається раптово. А тебе він ненавидить ще глибше. Це лякає мене.
Від того, що сказав Чейд, у животі пробіг неприємний холод. Мене мало не знудило.
Звідки ти знаєш? запитав я.
Бо він так сказав Шрюду, коли той наказав навчати тебе. «А це не забагато для того бастарда? Хай дякує за те, що ви йому дали», сказав він і відмовився навчати тебе.
Відмовився?
Я тобі говорив. Але Шрюд був непохитний. Він король, і Гален мусить слухатися його, бо служить королеві. Тому Гален здався і сказав, що спробує навчити тебе. Тепер через місяць ти будеш кожного дня бачитися з ним. А до того часу з тобою буде займатися Пейшенс.
Де?
Нагорі однієї башти є Сад Королеви. Туди й ходитимеш.
Чейд помовчав, наче бажаючи попередити мене, але так, щоб не налякати.
Будь обережним у тому саду, нарешті сказав він, бо там я не маю жодного впливу й не можу бачити, що відбувається.
Дивне попередження. Але я запамятав його.
Розділ 13
Ковалик
Леді Пейшенс відома своїми дивацтвами з юних років. В дитинстві вона була дуже впертою і незалежною, але не могла навіть подбати про себе. Одна з її няньок казала: «Вона, бувало, весь день ходила з розвязаними шнурками, бо не вміла сама їх завязати й нікому не дозволяла цього робити». У десять років вона не хотіла вивчати традиційні науки для дівчини її становища, але вирішила присвятити себе ремеслам, які б ледве чи їй згодилися: гончарство, татуювання, виробництво парфумів, вирощування рослин, особливо заморських.
Вона любила на кілька годин зникати, гуляючи лісом і фруктовими садами, а не при дворі та в садах її матері. Можна було подумати, що з неї виросте наполеглива та практична дитина. Але вийшло з точністю до навпаки. Вона постійна ходила з висипом, укусами та подряпинами, часто могла заблукати й не усвідомлювала, що іноді треба остерігатися людей чи тварин.
Вона навчалася самостійно. Леді Пейшенс рано навчилася читати і рахувати й відтоді, знайшовши будь-який манускрипт, книжку чи скрижаль, накидалася на неї. Вчителі постійно були в розпачі через її неуважність та часті пропуски занять, хоч, здавалося, це взагалі не заважало їй навчатися. Вона схоплювала все на льоту. Але леді Пейшенс мало цікавило те, як застосовувати свої знання. Вона постійно про щось мріяла, і поезія та музика для неї були важливіші, аніж зважена поведінка. Леді Пейшенс не цікавили нові знайомства та кокетство.
Але вона вийшла заміж за принца, який щиро й наполегливо залицявся до неї. Це спричинило перший серйозний скандал у її житті.
Струнко!
Я завмер.
Не так! Ти схожий на індика, якого схопили, щоб відрубати голову. Розслабся. Ні, плечі назад, не горбся. Ти завжди стоїш так, розчепіривши ноги?
Леді, він ще ж хлопчик. Вони всі такі: незграбні та худі. Нехай проходить і заспокоїться.
Гаразд. Заходь.
Я кивнув круглолицій служниці на знак подяки. Вона всміхнулась у відповідь, і в неї на щоках зявились ямочки. Вона вказала на лаву зі спинкою, геть закидану подушками та шалями. Я примостився скраєчку й оглянув кімнату леді Пейшенс.
Тут було гірше, ніж у Чейда. Якби я не знав, що вона лише нещодавно приїхала, то подумав би, що тут роками ніхто не прибирав. Навіть якби я назвав усе, що тут було, то не зміг би описати тої кімнати. Але всі предмети були поєднані досить незвичайно: опахало з піря, фехтувальна рукавичка та снопик очерету в зношеному чоботі. В корзині на хутряній підкладці та шерстяних шкарпетках спав чорний терєр із двома цуценятами-грубасами. На дощечці біля підкови стояли фігурки моржів, вирізані зі слонової кістки. Але рослин було найбільше. Грубі зелені гілки вивалювалися з глиняних глечиків, ваз і кубків. У деяких відрах була насипана тирса та стояли зрізані квіти. В деяких кухлях без ручок та тріснутих чашках вилися ліани. Судячи з голого паліччя, що стирчало з горщиків із землею, дещо виростити не вдалося. Рослини перепліталися повсюди, де вранці й увечері можна було зловити сонячне проміння. Таке враження, наче рослини з саду проросли в кімнаті навколо безладу.