Я трішки помовчав, а потім сказав:
Вибач.
Це прозвучало по-дурному, і я торкнувся її руки. На мить мені здалося, що її нема поряд, наче її біль забрав у неї всі почуття, як у «перекованої». Але потім вона зітхнула, і я відчув її біля себе.
Знаєш, напевне, король сам не знає, що робити, відважився сказати я. Мабуть, він, як і ми, у пошуках рішення.
Він король! заперечила Моллі. Недарма ж його називають Шрюд Проникливий. Подейкують, що він нічого не робить, бо не хоче трусити гаманцем. Чому він повинен платити зі своєї кишені, якщо бідні купці самі можуть найняти військо? Гаразд, досить вже Вона підняла руку, коли побачила, що я хочу щось сказати. Ми прийшли в це спокійне і прохолодне місце не для того, щоб говорити про політику та страхи. Розкажи краще, як у тебе справи? Смугаста сучка вже привела цуценят?
Ми почали говорити про цуценят Пістрявки і про те, що кобила знюхалася не з тим. Моллі розповіла мені, як вона збирала зелені шишки для ароматичних свічок і ожину, а потім зазначила, що наступного тижня буде дуже зайнята, бо варитиме варення з ожини на зиму. А ще ж потрібно займатися справами у крамниці й виготовляти свічки.
Ми розмовляли, їли, пили й милувалися заходом сонця. Мені подобався цей потяг між нами. В цьому було щось привабливе і дивне. Я сприймав це як продовження мого нового дивного почуття, тому мені було приємно, що Моллі теж відчуває це. Але я боявся, що можу видати себе, якщо вона мене запитає. Так само було з Чейдом. Або ж у неї зявиться до мене відраза, як могло б бути у Барріча. Тому я всміхнувся і під час нашої розмови тримав свої думки при собі.
Я провів Моллі додому тихими вулицями і побажав на добраніч біля входу у свічну крамничку. Вона на мить завагалася, наче думаючи, що сказати, але загадково подивилася на мене і тихо мовила:
На добраніч, Новачку.
Я йшов під темно-синім зоряним небом, повз вартових, які вічно грали в кості, у напрямку конюшні. Я обійшов усі стійла, але скрізь було тихо, навіть у сучки, яка привела цуценят. В одному із загонів помітив двоє чужих коней, які дивно поводилися, а також там стояв верховий кінь однієї леді. Я вирішив, що в замок приїхали якісь аристократи. «Цікаво, що привело її сюди наприкінці літа», подумав я і помітив, що коні добре доглянуті. Потім залишив стайню й пішов до замку.
За звичкою попрямував на кухню. Кухарка знала, що полюбляють конюхи та солдати, і усвідомлювала, що їм не завжди вистачало звичайних прийомів їжі, особливо мені: останнім часом я постійно хотів їсти. Мадам Гесті недавно заявила, що мені доведеться замотуватися у тканину з кори, як дикуну, якщо я не перестану так швидко рости, бо вона не встигає шити мені одіж. Я мріяв про величезну глиняну миску, в якій кухарка тримала мяке печиво, накривши шматиною, а також про кружало сиру з особливими приправами. Все це дуже добре смакувало з елем. Я прочинив кухонні двері.
За столом сиділа жінка. Вона їла яблуко з сиром. Побачивши мене, підскочила і схопилася за серце. Таке враження, що леді прийняла мене за Рябого. Я закляк.
Даруйте, леді, я не хотів вас налякати. Я просто зголоднів і хотів поїсти. Ви не проти, якщо я зостануся?
Леді зі змученим виразом повільно опустилася в крісло. (Дивно, подумав я, що жінка такого становища робить сама на кухні, ще й уночі?) Її шляхетне походження неможливо було приховати під скромною сукнею кремового кольору. Без сумніву, верховий кінь у стайні належав їй і вона не була служницею. Якщо леді посеред ночі зголодніла, то чому просто не покликати слугу, аби той щось приніс?
Вона відвела руку від грудей і затисла рота, наче стримуючи уривчасте дихання. Коли жінка заговорила, я почув, що її голос був досить мелодійний, навіть співочий.
Їж на здоровя. Я просто не очікувала. Ти зайшов так зненацька.
Дякую вам, леді.
Я походив великою кухнею від діжки з елем до хліба з сиром. Вона не зводила з мене очей. Леді навіть не торкнулася їжі. Вона так і лежала на столі, куди жінка кинула її під час моєї появи. Я налив собі кухоль елю і повернувся. Вона дивилася на мене, широко розплющивши очі. Леді одразу ж опустила погляд. Вона ворушила губами, але не говорила нічого.
Можу я вам чимось допомогти? ввічливо запитав я. Може, показати, де що лежить? Не бажаєте випити елю?
Якщо тобі не важко, тихо сказала вона. Я приніс кухоль з елем і поставив перед леді. Вона відхилилася від мене, коли я проходив, наче я був заразний. Можливо, це через те, що я сьогодні працював у стайні і від мене тхнуло. «Та ні, вирішив я. Моллі б сказала мені». Вона завжди була відвертою зі мною у таких речах.
Я налив собі ще одного кухля, а потім, озирнувшись навколо, вирішив забрати їжу у свою кімнату. Поведінка леді виказувала, що їй було незручно в моїй присутності. Але коли я одночасно взяв кухоль, печиво і сир, леді вказала на ослін навпроти.
Присядь, сказала вона, наче прочитавши мої думки. Я не повинна тебе проганяти, щоб ти залишився голодним.
Це прозвучало не як наказ чи запрошення, а радше як і те, і те. Я сів туди, куди вказала леді. Ель трохи перелився, поки я намагався поставити їжу і кухоль. Я відчув її погляд, коли сів. Леді так і не поїла. Я пригнув голову, щоб не бачити її погляду, і швидко поїв, потайки, як щур у кутку, що боїться кішки, яка вичікує за дверима. Вона дивилася на мене відкрито, а не нахабно. Але через це в мене постійно щось падало, а потім дійшло, що я несвідомо витер губи рукавом.