О ні, він знову задихається! Він помирає! Мій маленький Фесті помирає, а нікому до нього немає діла! Він хрипить, а я не знаю, що робити!
Вона притисла щеня, поки воно давилось і задихалося. Цуценя почало мотати головою, а потім заспокоїлося. Якби я не чув його важкого дихання, то подумав би, що воно померло в служниці на руках. Я подивився в його темні банькаті очі й відчув, що тваринка дуже боїться і як їй болить.
Спокійно.
Ну-ну, почув я власний голос. Ти не допомагаєш йому, так стискаючи. Він ледве дихає. Постав на землю і розмотай. Хай сам вирішує, як йому буде зручніше. Коли він такий закутаний, то йому дуже жарко й він намагається хекати, але задихається. Опусти його на землю.
Служниця була на голову вища за мене, тому я на мить подумав, що доведеться з нею битися. Але вона дала мені собача й дозволила розкутати. Я поклав песика на стіл.
Тваринка була зовсім нещасною. Голова висіла між передніми лапами, а морда й груди були всі у слині. Я помацав його здутий і твердий живіт. Песик знову почав відригувати й задихатися, широко відкривши пащеку. Його губи загнулися під маленькими гострими зубами, а червоний язик свідчив, як йому важко. Служниця запищала й підбігла, намагаючись його вихопити, але я грубо відштовхнув її.
Не чіпай, нетерпляче сказав я. Він намагається щось виблювати, але не може, доки ти йому так здавлюєш кишки.
Вона зупинилася.
Виблювати?
Таке враження, що щось застрягло в нього у стравоході. Він міг наїстися кісток чи піря?
Служниці раптом свінуло:
Риба була з кістками. Але маленькими.
Риба? Який ідіот дав йому рибу? Вона була свіжою чи протухлою?
Я вже бачив, як погано буває собакам, коли вони на березі їли тухлого лосося. Якщо та тваринка проковтнула такого, то їй не вижити.
Вона була свіжа й добре зготована. Ми на вечерю їли форель.
Принаймні риба не отруйна. Отже кістка. Але якщо він її виблює, то все одно помре.
Служниця зойкнула.
Ні! Він не повинен померти. З ним буде все добре. Це просто розлад шлунка. Я його перегодувала. З ним все буде добре! Та що ти знаєш про це, кухарча?
Цуценя знову почало гикати, але виблювало лише жовту жовч.
Я не кухарча, а псар. У самого Веріті, якщо тобі цікаво. І якщо ми не допоможемо цьому цуценяті, воно помре. І дуже скоро.
Вона дивилася на мене з жахом, поки я міцно тримав її цуценя. «Я хочу допомогти».Алевоно не довіряло. Я розхилив його щелепи й просунув два пальці у стравохід. Цуценя почало ще більше задихатися й судомно шкрябати мене лапами. Не завадило б обрізати йому кігті. Я відчув, що в нього кістка. Вона рухалася, але тільки з місця на місце. Цуценя здавлено завило й панічно забилося в мене в руках. Я відпустив його.
Він не виплюне її без нашої допомоги, зазначив я.
Служниця стогнала й рюмсала над ним. Добре, хоч більше не затискала його. Я взяв трохи масла з діжечки й кинув у миску з рагу. Тепер треба було знайти якийсь гачок чи гостру закорючку, але не дуже велику Я понишпорив по кухні і знайшов гачка з металевою ручкою. Напевне, за допомогою нього знімали гарячий посуд з вогню.
Сядь, сказав я служниці.
Вона витріщилася на мене, а потім покірно сіла на ослін.
Затисни його між колінами і не відпускай, як би він не дряпався, не виривався і не скавчав. Тримай його за передні лапи, щоб він не подряпав мене до ребер. Зрозуміла?
Вона вдихнула, ковтнула слину й кивнула. Її обличчям текли сльози. Я всадовив песика на її коліна й схопив його.
Міцно тримай, наказав і колупнув ще масла. Треба змазати йому стравохід. Потім я розтисну його щелепи, зачеплю кістку й витягну її. Готова?
Вона кивнула, перестала рюмсати і стиснула губи. Я з радістю побачив, що в неї є хоч якась сила волі, і теж кивнув.
Засунути масло в горло було неважко. Але воно застрягло, і в цуценяти знову почалася паніка. Я теж злякався. В мене не було часу на ніжності, і я силоміць відкрив його щелепи, а затим запхнув туди гачка. Сподіваюся, що не зачепив стравоходу, бо якби це сталося, він би помер. Я провернув інструмент, схопив кістку і почав поступово, але впевнено тягнути. Цуценя задриґалося й заскімлило, обдзюривши хазяйку.
Та клята маленька кісточка вийшла змішана з піною, жовчю та кровю. То була не рибяча кістка, а частина грудини дрібного птаха. Я швиргонув витягнуте на стіл.
І ніяких пташиних кісток теж, суворо сказав я.
Не думаю, що вона взагалі почула мене. Цуценя вдячно хрипіло в неї на колінах. Я взяв миску з водою. Собача понюхало її, зробило кілька ковтків, а потім знеможено скрутилося. Служниця взяла його і пригорнула, нахилившись до нього.
Мені від тебе дещо потрібно, почав я.
Проси, що хочеш, дівчина говорила, занурившись лицем у шерсть собачати. Будь-що.
По-перше, перестань годувати його тим, що їси сама. Давай тільки червоне мясо і кашу. Враховуючи його розмір, не більше, аніж те, що вміщається у жменю. І не носи його на руках. Хай бігає, розвиває мязи. Пострижи його і помий. Від нього смердить і тхне з рота. Це від занадто жирної їжі. Інакше він не проживе більше двох років.
Дівчина вражено подивилася на мене. Вона затисла рот рукою. Через цей рух, як і її соромязливий жест, коли вона торкалася своїх прикрас за вечерею, я раптом упізнав, кого сварив. То була леді Грація. Через мене собача обдзюрило її нічну сорочку.