З легким серцем я сів на Сажку і гукнув Гендзу, щоб той рухався швидше. Ми їхали легким галопом вуличками Нітбея і наздогнали процесію Веріті в ту мить, коли вона вїздила до замку Келвара. Бейгард зведений на рівнині, отже, природного захисту йому бракувало. Але він був укріплений кількома міцними стінами та глибокими ровами, тому ворогові спочатку доводилося долати ці рукотворні перешкоди. Гендз розповідав, що далі другого рову острівяни ніколи доходили. Я повірив. Робітники приводили до ладу стіни й рови. Коли ми проїжджали, то вони захоплено дивилися на прибуття короля-в-очікуванні до Бейгарда.
Коли за нами зачинилися ворота замку, то відбулася ще одна привітальна церемонія, яка, здавалося, триватиме вічно. Ми всі сиділи на конях під полудневим сонцем, доки Келвар і жителі Бейгарда вітали Веріті. Спочатку протрубили в роги, а потім почалося бурмотіння офіційних промов, заглушене кіньми та людьми, які тупцяли на місці. Нарешті все закінчилося, про що я дізнався, коли всі і люди, і тварини раптово почали рухатися, а колона попереду нас розламалася.
Вершники злізли з коней, і конюхи Келвара раптом зявилися, бігаючи поміж нас, показуючи, де можна помити коней, де ми будемо відпочивати і найважливіше для будь-якого воїна де самому можна помитись і поїсти. Ми з Гендзом вели Сажку та його поні у стайні. Я почув, як хтось вигукнув моє імя, озирнувся й побачив Сіга з Оленячого замку, який показував на мене якомусь чоловіку в уніформі вояків Келвара.
Оно він: бастард Фітц. Гей, Фітце! Сітцвелл передав, що Веріті кличе тебе до своєї кімнати: Леон захворів. Гендзе, відведи Сажку замість бастарда.
Я відчув, як знову в мене з-під носа забирають їжу. Вдихнув і спробував усміхнутися до Сітцвелла, як радив Барріч. Сумніваюся, що той суворий чоловік узагалі це помітив: для нього я просто був черговим хлопчиком, що плутався під ногами в такий дурний день. Сіг відвів мене до кімнати Веріті, а потім пішов, вочевидь, радіючи повернутись до стайні. Я злегка постукав, і слуга Веріті одразу ж відчинив двері.
Ах! Дякуючи Еді, це ти. Заходь. Собака не хоче їсти, і Веріті думає, що це щось серйозне. Швидше, Фітце.
У чоловіка була емблема Веріті, але я раніше його не зустрічав. Іноді мені було незручно, що так багато людей знало, хто я, в той час як я поняття не мав, хто вони. Веріті купався в сусідній кімнаті й комусь голосно давав розпорядження щодо одягу на вечір. Але то була не моя турбота. Мене цікавив Леон вовкодав Веріті. Я прочитав його думки. Переживати було нічого, бо Барріча не було поряд, Леон підняв худорляву голову й подивився на мене змученим поглядом. Він лежав на спідній сорочці Веріті в кутку біля холодного каміна. Йому було дуже жарко і нудно, він хотів додому або на полювання.
Я пішов на театральні штуки: нахилився до собаки, підняв його губи, щоб оглянути ясна, а потім помацав живіт. Після цього почухав у нього за вухами і сказав слузі:
Нічого страшного, просто він не голодний. Налий йому холодної води в миску і почекай. Коли він захоче їсти, то дасть знати. Краще приберіть їжу, поки вона не зіпсувалася. Він усе одно її зїсть, і йому буде погано. Я вказав на тарілку, повну обїдених тістечок із таці, яку прислав Веріті. Це навіть псові не збиралися давати, але я був такий голодний, що вдовольнився б обїдками. Коли побачив їх, то у животі забурчало.
Гадаю, якщо знайду тут кухню, то, можливо, роздобуду там свіжу телячу кістку. Не так їсти, як гратися. Йому це зараз більш потрібно
Фітце, це ти? Заходь, хлопче! Що з моїм Леоном?
Я принесу кістку, запевнив мене чоловік. Я встав і зайшов до сусідньої кімнати.
Веріті встав із ванни й узяв рушника у слуги. Він швидко витер голову і знову запитав:
Що з Леоном?
Типовий Веріті: ми говорили місяць тому, але він навіть не привітався. Чейд вважав це недоліком: він не показував, що цінує своїх людей. Гадаю, якби зі мною трапилося щось важливе, то йому б доповіли. Мені подобалися його прямолінійність і впевненість, що все йде добре, поки йому не скажуть про зворотне.
Нічого страшного, сір. Спека й дорога трішки втомили його. Якщо він усю ніч поспить у прохолодному місці, то це підбадьорить його. Але я б не радив давати йому забагато тістечок і жирної їжі під час такої спеки.
Еге, Веріті нахилився, щоб витерти ноги. Гадаю, ти маєш рацію, хлопче. Барріч казав, ти добре розбираєшся в собаках. Тому я тебе послухаю. Просто він виглядав таким сонним і втратив апетит, що на нього не схоже. Він готовий усе їсти, особливо з мого столу.
Веріті видавався збентеженим, наче його застали у той момент, коли він сюсюкає з дитиною. Я не знав, що сказати.
Я вам більше не потрібен? Можна я повернуся до стайні?
Веріті обернувся до мене зі стурбованим виглядом.
Гадаю, це марна трата часу. Гендз зможе доглянути за твоєю кобилою, чи не так? Тобі треба скупатись і одягнутися до вечері. Чаріме, вода для нього залишилась?
Слуга, який готував одяг для Веріті, озвався.
Одну хвилинку, сір. Я розкладу і його одяг.
Упродовж наступної години все перевернулося догори дриґом. Я знав, що це станеться, бо Чейд із Баррічем намагалися підготувати мене до цього. Але для непомітного нахлібника в Оленячому замку потрапити до почту Веріті було потрясінням. Усі інші гадали, що я в курсі справи.