Я не встиг прийняти ванну, як Веріті вже вдягнувся і вийшов з кімнати. Чарім сказав, що йому потрібно порадитися з капітаном варти. Мені подобалося, що Чарім такий пліткар і не вважає мій чин надто високим. Тому він міг не боятися розмовляти й нарікати на свої проблеми при мені.
Я приготую тобі сінник. Гадаю, ти не змерзнеш. Веріті попросив, щоб ти постійно був при ньому, а не лише доглядав за собакою. В нього для тебе є якісь інші завдання?
Чарім замовк, сподіваючись, що я йому все розповім. Я ухилився від відповіді, зануривши голову в тепленьку водичку, щоб змити весь піт і пил. Потім я випірнув, щоб вдихнути повітря.
Чарім замовк, сподіваючись, що я йому все розповім. Я ухилився від відповіді, зануривши голову в тепленьку водичку, щоб змити весь піт і пил. Потім я випірнув, щоб вдихнути повітря.
Чарім зітхнув.
Я розкладу одяг для тебе. А ти дай мені той брудний, я його виперу.
Мені було дивно, що хтось на мене чекає, доки я скупаюся, і тим паче піклується про мій одяг. Чарім запропонував мені розгладити складки на камзолі й потурбувався про те, щоб занадто довгі рукави моєї нової, найкращої сорочки висіли на повну довжину. Це дратувало мене. Моє волосся відросло і закустрилося. Чарім швидко його розплутував. Це було боляче. Я звик одягатися сам, тому це чепуріння та огляд здавалися мені безкінечними.
Кров покаже, хтось вражено промовив біля дверей. Я обернувся і побачив Веріті. Він роздивлявся мене з цікавістю, хоч на його обличчі читався біль.
Правда, мій лорде, що він викапаний Чівелрі? самовдоволено промовив Чарім.
Так. Веріті прокашлявся. Ні в кого немає сумнівів, хто твій батько, Фітце. Цікаво, що мав на увазі батько, коли наказував показати тебе у гарному вигляді? Шрюд, як завжди, бачить на три кроки вперед; цікаво, чого він домагається? Втім, гаразд. Веріті зітхнув. Він король, тож йому видніше. Моя справа просто запитати старого піжона, чому він не укріплює свої дозорні башти. Ходімо, хлопче. Вже час спускатися.
Він розвернувся й пішов, не дочекавшись. Я побіг за ним. Чарім схопив мене за руку.
На три кроки позаду і зліва від нього. Запамятай.
Так я і зробив. Доки Веріті спускався, його почет виходив з кімнат і йшов за принцом. Усі були у найкращому одязі, щоб їх бачили й заздрили далеко за межами Оленячого замку. Мої рукави виглядали більш-менш пристойно порівняно з убранням інших. Добре, хоч мої черевики не були обвішані маленькими дзвіночками чи бурштиновим намистом.
Веріті зупинився нагорі східців, і люди внизу замовкли. Я дивився на обличчя, що обернулися до принца. У мене був час прочитати всі їхні найрізноманітніші почуття. Дехто з жінок манірився, а дехто дивився презирливо. Чоловіки приймали такі пози, щоб усі могли роздивитися їхній одяг; ті, хто був у скромніших строях, виструнчилися. Я бачив, що до принца ставляться по-різному: з любовю і з заздрістю; його зневажали і боялися, а деякі ненавиділи. Але Веріті, спускаючись, лише побіжно подивився на присутніх. Натовп розступився, і ми побачили лорда Келвара, який чекав, щоб запросити нас до обідньої зали.
Я уявляв Келвара зовсім іншим. Веріті назвав його піжоном, але я побачив худорлявого, вимученого чоловіка на порозі старості. Його дивний одяг нагадував обладунки, які захищають його від старіння. Помережане сивиною волосся було завязане у хвостик, як у воїна. В нього й хода була, як у хорошого мечника.
Я спостерігав за ним, як мене вчив Чейд, і гадав, що добре вивчив його ще до того, як ми сіли за стіл (на подив, я був не дуже далеко від знаті). Але вже після цього я зазирнув глибше в душу цього чоловіка. Це трапилося не через нього, але завдяки його леді, яка приєдналася до нас.
Леді Грація була десь на пять років старша за мене і розряджена, як пава. Я ще ніколи не бачив, щоб люди одягалися так крикливо і були позбавлені смаку. Вона сіла за стіл із різними викрутасами й жестами, як у птаха в період шлюбних ігор. Я відчув аромат її парфумів, що хвилею накотився на мене, але це радше був запах грошей, аніж квітів. У неї з собою був маленький песик із шовковою шерстю і великими очима. Леді Грація сюсюкалася з ним, поки той сидів у неї на колінах. Тваринка притулилася до леді й поклала голову на стіл. Леді Грація не зводила очей із принца Веріті, щоб зрозуміти, чи він помітив її вбрання. Зі свого боку, я спостерігав за Келваром. Він дивився, як леді фліртує з принцом. Я подумав, що частково проблема з укріпленням Дозорного острова полягає в цьому.
Вечеря стала для мене випробуванням. Я був голодний як вовк, але етикет не дозволяв. Я їв так, як мене вчили: брав ложку одночасно з Веріті й відсував тарілку, як тільки той втрачав до неї інтерес. Я так хотів вмолоти цілу тарілку печені з хлібом, щоб заморити червячка. Але нам подавали лише мізерні шматочки мяса з дивними приправами, незвичайні фруктові компоти, білі хлібці та бліді варені овочі. Це була гарна їжа, над якою позбиткувалися в імя моди. Я бачив, що у Веріті теж зник апетит. Цікаво, чи всі помітили, що принц незадоволений. Я засвоїв більше з уроків Чейда, аніж думав. Я ввічливо кивав моїй сусідці веснянкуватій молодій дівчині і розмовляв з нею про те, як важко зараз у Ріппоні дістати добру тканину для білизни. Але водночас уважно слухав, про що йшлося за столом, хоч про мету нашої поїздки не говорив ніхто. Веріті та лорд Келвар збиралися побесідувати про це віч-на-віч завтра. Але я багато чого почув про укріплення Дозорного острова і плани додати туди ще башт з попереджувальними вогнями.