Я відкрив рота, але не сказав ні слова. Якщо вона думає, що це моя перша світська подорож, я не заперечуватиму.
Присядь, наполегливо сказала вона і вказала на місце біля своїх ніг.
Я покірно сів. Уперше я помітив маленьку коробочку, яку вона тримала на колінах. Її було вирізано з чорного дерева, а на кришці красувався барельєф у вигляді оленя. Коли вона відкрила коробочку, я вловив запах ароматного дерева. Вона дістала сережку й приміряла до мого вуха.
Занадто маленька, пробурмотіла вона. Навіщо носити прикраси, якщо їх ніхто не бачить?
Пейшенс перебирала інші сережки, постійно коментуючи кожну. Врешті вона дістала срібну сіточку з блакитним каменем. Пейшенс скривилася, але потім неохоче кивнула.
У нього гарний смак, хоча, окрім цього, більш нічого немає.
Вона знову піднесла сережку до мого вуха і без попередження різко проткнула мочку булавкою.
Я зойкнув і схопився за вухо. Але вона прибрала мою руку.
Не будь дитиною. Біль швидко мине.
На сережці була якась застібка, і Пейшенс безжально зігнула моє вухо, щоб застібнути прикрасу.
Йому пасує, чи не так, Лейсі?
Незлецько, згідливо кивнула Лейсі, як завжди, займаючись своїм мереживом.
Пейшенс жестом вказала, що я можу бути вільний. Коли я піднявся, щоб піти, вона промовила:
Памятай, Фітце. Байдуже, володієш ти Скіллом чи ні, носиш його імя чи ні, ти завжди залишаєшся сином Чівелрі. Поводься гідно. Тепер іди й лягай спати.
З моїм вухом? запитав я, показавши кров на кінчиках пальців.
Вибач, я не подумала почала вона, але я перебив:
Пізно вибачатися. Я вже пробачив вам. Дякую.
Коли я виходив, Лейсі все ще хихикала.
Наступного ранку я рано прокинувся, щоб зайняти своє місце у весільній процесії. На знак нашого нового союзу ми везли дорогі подарунки. Деякі з них були для самої принцеси Кеттрікен: чистокровна кобила, прикраси, тканина для одягу, слуги й рідкісні парфуми. Також там були подарунки для її сімї. Певна річ, ми везли коней, соколів та вироби з золота для її батька і брата. Але найваговитіші дарунки були для її королівства, оскільки, згідно з традиціями Джампі, принцеса насамперед служила своєму народу, а вже потім сімї. Також ми гнали племінне поголівя різної худоби, зокрема овець і коней, везли домашню птицю та міцні тисові луки, яких у горян не було. А ще ми взяли вироби з добротного заліза із Форджа й інші подарунки, які б могли полегшити горянам життя. Ще ми везли їм знання: найкращі травники з ілюстраціями, написані Федвреном, скрижалі з описом лікування різних хвороб, манускрипт про розведення соколів, який був точною копією порад Сокольничого. Під цим приводом я й супроводжував процесію, бо відповідав за всю ту літературу. Окрім цього, мене щедро забезпечили травами та корінням, про яке йшлося у травнику, а також насінням тих рослин, які не можна було перевезти. Це був серйозний вантаж, тому я з відповідальністю поставився до цього, як і до свого іншого завдання. Все ретельно спакували й поклали в різьблену кедрову скриню. Я востаннє перевірив усе перед тим, як винести її надвір. Раптом почув позаду голос блазня:
Я тобі дещо приніс.
Я обернувся й побачив, що він увійшов і стоїть біля дверей. Я навіть не почув, як він відчиняв двері. Він простягнув мені завязану шкіряну торбинку.
Що це? запитав я, намагаючись не виказати, що бачив квіти і ляльку.
Морська капуста.
Я широко розплющив очі.
Проносне як весільний подарунок? Може, комусь воно й знадобиться, але трави, що я везу, можна посадити і вирощувати в горах. Не думаю, що
Це не весільний подарунок. Це для тебе.
В сумятті я взяв торбинку. Це було дуже сильне проносне.
Дякую, що думаєш про мене. Але я зазвичай не хворію в дорозі і
Зазвичай тебе не намагаються отруїти в дорозі.
Ти хочеш мені щось розповісти? я намагався говорити невимушеним і веселим тоном, бо скучив за тим, як блазень корчить пику і глузує з мене.
Лише пораджу, щоб ти не накидався на їжу, яку готують інші. Або взагалі не їж.
На всіх бенкетах, які будуть у Гірському королівстві?
Ні. Лише на тих, де хочеш вижити, промовив блазень і повернувся до виходу.
Пробач, поспіхом сказав я. Я не хотів вторгатися до твого помешкання. Я просто шукав тебе. Мені було спекотно, а двері були незачинені. Тому я ввійшов. Я не хотів підглядати.
Блазень запитав, не повертаючись:
Тобі там сподобалося?
Я Я не міг добрати слів, аби запевнити його в тому, що нікому нічого не розповім. Блазень зробив два кроки й уже зачиняв двері, коли я бовкнув: Я б хотів знайти місце, яке б так само мені підходило. Я б нікому про нього не розповідав.
Блазень зачинив двері, але залишив шпаринку завтовшки з долоню.
Послухай моєї поради, щоб вижити у цій подорожі. Судячи про людину, не варто усе міряти на свій аршин. Люди різні.
Блазень зачинив двері й пішов. Але його останні слова були дуже загадкові й спантеличили мене. Я подумав, що, можливо, блазень пробачив мені моє вторгнення.
Я запхнув торбинку з капустою в камзол. Хоч я й не хотів її брати, але покинути тут боявся. Я оглянув кімнату, проте в ній, як завше, було майже порожньо, нічого зайвого. Мадам Гесті спостерігала за тим, як я спаковуюся, не довіряючи мені нових речей. Я помітив, що на скрині був знайомий барельєф: олень з виставленими для нападу рогами.