Нетта ревно охороняла свою територію та речі. Вона декілька разів хотіла на мене напасти лише через те, що я занадто близько підійшов до її їжі, а іншого разу їй захотілося забрати мій перстень. Нетта постійно вбивала мишей, яких приваблював безлад у її кімнаті. Вона ловила їх з разючою швидкістю і била об стіну. Кішку, яка колись заскочила до її кімнати, чекала така ж доля.
Здавалося, Нетта не розуміє, скільки часу минуло відтоді, як її перекували. Якщо вона була голодною, то могла багато розповідати про своє попереднє життя, коли я їй наказував. Але дні після перековування Нетта сприймала як довге вчора.
Вона не говорила, що їй дали чи забрали в неї під час перековування. Я не знаю, що це було: їй могли дати щось проковтнути або понюхати, могли щось сказати чи показати. Я навіть не був упевнений, що це справа людських рук і розуму. Можливо, це зробив морський демон, над яким острівяни нібито мають владу. Довгий та виснажливий дослід нічого не дав.
Одного вечора я додав потрійну дозу снодійного у глечик води для Нетти. Я помив її, заплів волосся й відправив до рідного села, щоб там її поховали. Принаймні для однієї сімї історія з перековуванням закінчилася. А багатьом іншим довелося тижнями й роками міркувати, що ж трапилося з тими, кого вони так любили. Інші взагалі не хотіли знати».
Одного вечора я додав потрійну дозу снодійного у глечик води для Нетти. Я помив її, заплів волосся й відправив до рідного села, щоб там її поховали. Принаймні для однієї сімї історія з перековуванням закінчилася. А багатьом іншим довелося тижнями й роками міркувати, що ж трапилося з тими, кого вони так любили. Інші взагалі не хотіли знати».
На той час було відомо, що вже «перекували» близько тисячі чоловік.
Барріч дотримав свого слова. Він більше не мав зі мною жодних справ. Мене більше не хотіли бачити у стайні та біля собачих буд. Особливо через це зловтішався Коб. Хоча він часто їздив з Регалом, та коли був у стайні, то інколи не давав мені зайти.
Дозвольте я сам приведу вам кобилу, сір, запопадливо казав він. Головний конюх говорить, щоб ми готували коней у стайні.
І мені доводилося стояти, наче я був паненям, чекаючи, поки на Сажку надінуть сідло й приведуть до мене. Коб власноруч прибирав її стійло, годував і чистив її. Мені розїдало душу, наче кислотою, коли я бачив, що Сажка дуже хутко привязалася до Коба. Я постійно повторював собі, що вона була лише кобилою, тому геть не винна. Але я втратив ще одну рідну душу. Несподівано в мене зявилося дуже багато часу. Зранку я завжди працював з Баррічем, а тепер міг робити що завгодно. Год навчала новачків самозахисту. Вона була не проти, щоб я займався з ними, але я вже вмів те, що вона їм показувала. Федврена, як завжди, влітку не було в замку. Я не знав, як вибачитися перед Пейшенс, а про Моллі намагався не думати. Навіть під час своїх посиденьок у баккіпській таверні я був самотнім: Керрі навчався в лялькаря, а Дік став матросом. Тож я байдикував на самоті.
Це літо було сумним не лише для мене. Я страждав від самотності й поволі виростав зі свого одягу. Хоча я показував зуби кожному, хто мав необережність зі мною заговорити, і напивався до безпамятства кілька разів на тиждень, я знав, як страждають Шість герцогств. Пірати на червоних кораблях стали ще зухвалішими, спустошуючи наші узбережжя. Цього літа, окрім погроз, вони почали висувати вимоги: зерно, худобу, право забирати все, що вони захочуть, у портах, право приставати до берега і жити на наших землях, набирати собі рабів із селян Кожна вимога ставала все нестерпнішою. Найгірше було те, що кожного разу, коли король відмовлявся виконувати ту чи іншу вимогу, пірати «перековували» наших людей.
Простий люд залишав узбережжя та приморські міста. Їх немає в чому звинувачувати, але через це наше узбережжя стало ще вразливішим. Доводилося набирати більше солдатів, тому король збільшив податки, щоби було чим платити. Народ нарікав під тягарем оброку та жив у страху перед піратами з червоних кораблів. Дивно, але навіть острівяни приставали до наших берегів цілими сімями. Вони вже не намагалися нас грабувати, натомість благали про прихисток у наших людей, розповідаючи жахливі історії про розруху і тиранію на Зовнішніх островах, де влада повністю належала піратам. Напевне, це була палиця на два кінці: вони йшли в солдати за низьку платню, хоч мало хто довіряв їм. Але принаймні їхні розповіді про те, як пірати керують Зовнішніми островами, були достатньо жахливими, щоб не виконувати їхніх вимог.
Через місяць після мого повернення Чейд відчинив мені двері.
Я гнівався на нього через те, що він уникав мене, тому піднімався сходами повільніше, аніж зазвичай. Чейд товк насіння у ступці. Але коли я прийшов, він підняв очі, і я побачив його втомлене обличчя.
Радий тебе бачити, промовив Чейд без найменшого задоволення.
Так ось чому ти так швидко покликав мене, гірко відповів я.
Чейд облишив своє насіння.
Пробач. Я подумав, що тобі треба побути самому, щоб оклигати. Він знову подивився на насіння. Для мене ця зима і весна теж були важкими. Давай забудемо цей час і продовжимо, спокійно і виважено промовив Чейд. Я знав, що це мудре рішення.