То не просто собака, майже грубо промовив я. Ковалик був моїм другом. Я це зробив не лише заради нього. Я перестав чекати і повернувся заради тебе. Раптом тобі потрібна моя допомога? Ковалик помер кілька днів тому. Я знав це. Але я повернувся заради тебе, сподіваючись, що чимось тобі допоможу.
Барріч так довго мовчав, і я подумав, що він більше нічого не скаже.
Не треба було, тихо промовив Барріч. Я сам про себе подбаю. А тоді додав різкіше: Ти знаєш, що я завжди дбаю про себе сам.
І про мене, нагадав я. Ти завжди дбав про мене.
Нічого хорошого для нас ця триклята турбота не принесла, повільно сказав він. Бачиш, до чого я тебе довів. Ти став Іди звідси. Просто йди.
Барріч знову відвернувся, і я відчув, як щось залишає цього чоловіка.
Я повільно встав.
Я підготую розчин для промивання ока. Після обіду принесу.
Не треба мені нічого приносити. Не треба мені жодних подачок від тебе. Йди, куди хочеш, і роби, що хочеш. З тобою все закінчено, Барріч говорив, відвернувшись до стіни. У його голосі не було жалю до жодного з нас.
Виходячи зі шпиталю, я подивився назад. Він не рухався, але навіть його спина, здається, постаріла і зменшилася.
Так я повернувся до Оленячого замку. Через те, що я не помер, мало хто радів, та й я не давав нікому такої можливості. Після шпиталю одразу ж повернувся у свою кімнату, де помився і змінив одяг, а потім заснув, але спав погано. До кінця фестивалю Весни я вечеряв уночі на кухні на самоті. Я написав записку королю Шрюду, де висловив своє припущення, що пірати регулярно користаються колодязями у Форджі. Але не дістав жодної відповіді й був радий цьому, бо не хотів ні з ким спілкуватися.
Гален дуже пишно представив свою групу королю. Окрім мене, не повернувся ще один хлопець. Мені соромно, що зараз не можу згадати його імені. Якщо колись і знав, що з ним трапилося, то тепер забув. Як і Гален, я забув про нього, як про щось несуттєве.
Того літа Гален лише один раз поговорив зі мною, і то не звертаючись безпосередньо до мене. Ми перетнулись у дворі десь після завершення фестивалю Весни. Він ішов разом з Регалом, розмовляючи. Коли вони проходили повз мене, він подивився на мене крізь голову Регала і промовив насмішкуватим тоном:
Живучіший за кішку.
Я зупинився й пильно дивився їм услід, поки не змусив їх обернутися. Я змусив Галена подивитись мені в очі, а потім посміхнувся і кивнув. Я ніколи не звинувачував Галена в тому, що він хотів послати мене на смерть. Після того він мене більше не помічав, постійно дивлячись кудись повз або ж виходячи з кімнати, коли я заходив.
Здавалося, втративши Ковалика, я втратив усе. Або ж я зруйнував це все через своє горе. Я похмуро тинявся замком, вдало знущаючись із тих дурнів, що наважувалися заговорити зі мною. Блазень уникав мене, та й Чейд не приходив. Я тричі бачився з Пейшенс. Двічі робив слабкі спроби бути ввічливим, але третього разу я просто встав і вийшов, коли мені набридло її базікання про те, як обрізають троянди. Після того вона більше мене не викликала.
Але потім я відчув, що мені потрібно з кимось спілкуватися. Після втрати Ковалика я відчував велику порожнечу і не думав, що вигнання зі стайні принесе стільки лиха. Наші випадкові зустрічі з Баррічем були надзвичайно незручними, поки ми не навчилися без щему в серці вдавати, що не помічаємо один одного. Я дуже хотів піти до Моллі й розповісти про все, що мене добило, про всі події, які сталися зі мною, коли я вперше прибув до Оленячого замку. Чітко уявляв, як ми сидимо на пляжі, а я розповідаю їй про свої пригоди. Коли закінчу, вона не засуджуватиме і порад не даватиме, а просто візьме мене за руку і мовчки сидітиме. Нарешті вона все дізнається, і мені більше не доведеться від неї нічого приховувати. Але то були тільки мої мрії. Я страшенно сумував і боявся так, як боїться хлопець, який закохався в дівчину на два роки старшу за себе. Якщо я розповім їй про свої негаразди, вона подумає, що я просто нещасна дитина, і пожаліє мене. А раптом вона мене зненавидить за все, чого я не розповідав їй до цього? Ця думка десятки разів відганяла мене від Баккіпа.
Але через два місяці, коли я наважився вийти в місто, мої зрадливі ноги понесли мене до свічної крамнички. При мені була корзинка з вишневим вином і чотири-пять жовтих трояндочок. Я насмикав їх у Жіночому саду, добряче подряпавшись. Вони пахли навіть сильніше за чебрець. У мене не було жодного плану. Мені не треба розповідати про себе нічого і навіть бачити її. Але врешті-решт усе вирішилося без моєї участі.
Коли я прийшов, Моллі з Джейдом якраз виходили зі свічної крамнички. Вони майже торкалися головами, а Моллі прихилялася до нього, поки вони тихо про щось говорили. На вулиці він зупинився, щоб подивитися в її обличчя. Вона підняла очі. Коли хлопець несміливо простягнув руку й ніжно торкнувся її щоки, мені раптом здалося, що Моллі це якась незнайома жінка. Різниця у два роки створювала між нами велику прірву, яку мені ніколи не перестрибнути. Я зайшов за ріг і відвернувся, щоб Моллі не побачила мене. Вони продефілювали повз, наче я був деревом або каменем. Моллі поклала йому голову на плече, і вони повільно йшли. Здавалося, минула вічність, поки вони зникли.