Я погано памятаю шлях додому. Я замерз і зголоднів, я втомився. Мені більше не траплялися «перековані», а люди, яких зустрів дорогою, як і я, не хотіли розмовляти із незнайомцем. Я думав лише про те, щоб дістатися Оленячого замку й побачити Барріча. І я потрапив у замок через два дні після початку фестивалю Весни. Спершу вартові біля воріт намагалися зупинити мене. Я подивився на них.
Це Фітц! вигукнув один з них. А говорили, що ти загинув.
Закрийся, гаркнув другий. То був Гедж, який давно мене знав. Він швидко промовив: Барріча поранено. Він у шпиталі, хлопче.
Я кивнув і пройшов повз них.
За всі роки життя в Оленячому замку я жодного разу не був у шпиталі. Всі мої дитячі хвороби і травми лікував лише Барріч. Але я знав, де шпиталь. Я непомітно пройшов повз групки людей, що веселилися на фестивалі. Раптом відчув, що мені знову шість років і я вперше у Баккіпі. Тоді я впродовж того довгого шляху з Мунсея тримався за пояс Барріча. Він їхав з перевязаною ногою, бо її до того роздер дикий кабан. Але він не раз пересаджував мене на інших коней або доручав мені їх доглядати. Я проштовхувався до замку крізь натовп людей із дзвіночками, квітами й тістечками. За бараками стояла окрема будівля із побіленими стінами. Там нікого не було, тому я непомічений пройшов крізь тамбур і опинився всередині.
Підлога встелена чистим очеретом, а крізь вікна ллється весняне світло та повітря. Але все одно тут пахне неволею та хворобами. Всі ліжка, окрім одного, порожні. Жоден солдат не хоче лежати в ліжку під час фестивалю Весни, якщо в цьому немає конечної потреби.
Барріч лежав на вузькій койці із заплющеними очима, весь залитий сонячним сяйвом. Я ще ніколи не бачив його таким недвижним. Він відкинув ковдру, і я побачив повязку на його грудях. Я тихо підійшов і присів на підлогу біля його ліжка. Барріч лежав, не рухаючись, але я відчував його повільне дихання і бачив, як піднімаються груди. Я взяв його за руку.
Фітце, промовив Барріч із заплющеними очима і дуже міцно стиснув мою руку.
Так.
Ти повернувся. Ти живий.
Так. Повернувся так швидко, як тільки міг. Барріче, я боявся, що ти помер.
Я думав, що ти помер. Всі інші повернулися кілька днів тому. Барріч уривчасто дихав. Звісно, той байстрюк не залишив тобі коней.
Ні, нагадав я, не відпускаючи його руку. Байстрюк я. Памятаєш?
Я думав, що ти помер. Всі інші повернулися кілька днів тому. Барріч уривчасто дихав. Звісно, той байстрюк не залишив тобі коней.
Ні, нагадав я, не відпускаючи його руку. Байстрюк я. Памятаєш?
Пробач.
Барріч розплющив очі. Білок його правого ока був закривавлений. Він спробував усміхнутися. Я побачив, що його ліва щока досі спухла.
Ми з тобою гарна парочка. Тобі треба припарку на ту щоку. Вона гноїться. Таке враження, що тебе подряпав якийсь звір.
То «перековані», почав я, але не зміг далі пояснити, а лише тихо сказав: Він висадив мене на північ від Форджа, Барріче.
Барріч скривився від гніву:
Він не говорив ні мені, ні іншим. Я навіть відправив людину до Веріті, щоб мій принц змусив його сказати, що він зробив з тобою, але відповіді не дістав. Треба його вбити.
Пусте, щиро промовив я. Я повернувся живий. Я зазнав поразки, але не помер. Ти правильно казав, що на світі є багато інших речей.
Барріч злегка посовався на ліжкові, але я бачив, що йому не стало легше.
Він буде розчарований. Барріч уривчасто дихав. На мене хтось напав з ножем. Я не знаю, хто це.
Рана дуже серйозна?
Для мого віку не дуже добре. Молодий олень на кшталт тебе просто б обтрусився й пішов далі. Але він один раз всадив у мене ножа. Я впав і вдарився головою. Два дні лежав непритомний. Фітце, твій пес Він убив твого пса, ту дурненьку істоту.
Я знаю.
Він швидко помер, сказав Барріч, наче заспокоюючи мене.
Я напружився, бо це була неправда.
Він помер гідно, виправив я Барріча. Якби не він, то ти б дістав не один удар ножем.
Барріч завмер.
Ти був там, авжеж, нарешті промовив він. То було не питання, і я одразу зрозумів, що воно значило.
Так, невимушено відповів я.
Барріч у гніві підвищив голос.
Ти був у ту ніч із собакою, замість того щоб використовувати Скілл?
Барріче, це не
Він відпустив мою руку й відсунувся від мене подалі.
Залиш мене.
Барріче, Ковалик ні до чого. Я просто не вмію користатися Скіллом. Тому дай мені зробити те, що я вмію. Дай мені бути собою. Я не використовую його з поганим умислом. Навіть без нього я добре ставлюся до тварин. Ти навчив мене цьому. Якщо я застосовуватиму його, то зможу
Не приходь більше до стайні. І тримайся подалі від мене.
Він повернувся до мене. На мій подив, його темною щокою котилася сльоза.
Ти зазнав поразки? Ні, Фітце. Це я зазнав поразки. Я був занадто добрий з тобою, щоб вибити з тебе це, побачивши перші ознаки. «Добре виховуй його», сказав мені Чівелрі. Це був його останній наказ. А мені не вдалося його виконати. А ти Якби ти не бавився з Вітом, то навчився б володіти Скіллом. Гален зміг би тебе навчити. Не дивно, що він послав тебе у Фордж. Барріч зробив паузу. Бастард чи ні, але ти міг би стати гідним сином Чівелрі. А ти відкинув усе. Заради чого? Заради собаки. Я знаю, що для людини може значити собака, але не можна перевертати все своє життя заради