Господи, допоможи мені це пережити, простогнав аллен.
У загальній кімнаті мовчки страждали Боббі та Річард. Боббі підняв на нього налиті кровю очі:
Відчуття таке, наче я зїв динамітну шашку.
Річард мав непоганий вигляд, зважаючи на умови. Він уже одягся на засідання й більше переживав, аніж мучився похміллям.
Ти ж подбаєш про Зигмунда і Фройда, Біллі? спитав він, змахуючи коричневий чубчик з очей.
Звісно, відповів аллен. І я обовязково розмовлятиму з ними, щоб у них не розвинулися комплекси.
Річард усміхнувся й одразу скривився від головного болю.
Річард усміхнувся й одразу скривився від головного болю.
Не хочу, щоб вони забули мене, якщо я не відразу повернуся. Мене можуть затримати на кілька днів у вязниці після слухання.
Коли настав час іти, Річард встав і глянув на аллена й Боббі. У його очах стояли сльози. Боббі й сам ледь стримувався, тому відвів погляд і схопив його за руку.
Тримайся, друже.
Прощання урвав Рузолі, який разом з Льюїсом увірвався в кімнату й заволав:
До стіни, падлюки! він відштовхнув кількох зомбі та кілька разів пройшовся вздовж шеренги пацієнтів. Очі в нього горіли вогнем, а ніздрі роздувалися. Так, бидло, ви, чорт забирай, стоятимете тут весь день, аж поки не зізнається той, хто написав на стіні, що я членосос!
аллен здавив у горлі сміх. Саме в цей момент у гучномовець оголосили імя Річарда він мав підійти до кола. Той уже зробив кілька кроків, коли Рузолі заволав:
Назад у шеренгу, виродку!
Річард до смерті перелякався і зблід:
Але, с-с-сер, я м-м-маю їхати в с-с-суд.
Очі Боббі стали крижаними.
Рузолі схопив Річарда за сорочку.
Послухай мене, покидьку. Коли я скажу срати ти присядеш. Коли я скажу підставити зад нахилишся. Я що, неясно говорю? він жбурнув хлопця об стіну, і той ударився головою. Зрозуміло? Тобі зрозуміло?
Рузолі підтягнув хлопця назад у шеренгу. Тут почувся тихий, але погрозливий голос Боббі:
Заберіть від нього руки.
Рузолі холодно глянув на Боббі, потім знов на Річарда.
Стіл, ти що, його трахаєш? Оцього виродка?
Боббі став між Рузолі й Річардом, дістав зі шкарпетки лезо та одним рухом по дузі перерізав запястя Рузолі аж до кістки. Ніхто й поворухнутися не встиг, як він наступним рухом згори вниз розрізав йому обличчя, горло та груди. Кров бризнула фонтаном і залила аллену обличчя.
Господи Боже! закричав він. Ноги підкосилися, але впасти він не встиг на сцену вийшов рейджен і схопив Боббі, поки той ще нікого не вбив. Лезо зі стуком упало на підлогу.
Код синій! Відділення «А»! Код синій! ожив гучномовець, і відразу спрацювала сирена тривоги.
Карл Льюїс стягнув із себе сорочку й замотав нею шию Рузолі, щоб спинити фонтани крові.
Господи, Семе, я ж казав тобі не чіпати цих психів! Господи, Семе, не помирай! Господи, тільки не помирай!
рейджена на сцену штовхнув страх аллена наближалася небезпека. Тепер вже він чув, як по коридору біжать охоронці. Треба діяти швидко. Він кинув погляд на Ґейба той усе зрозумів. рейджен лівою ногою миттю штовхнув лезо під кросівок Ґейба, а той негайно затер його в пил.
Охоронці схопили Боббі й потягли в ізолятор. Усіх інших пацієнтів закрили в кімнатах. Нарешті вимкнули сирену. У відділення прислали повно охорони, і почувся наказ головного:
Обшукати!
Охоронці почали по одному витягати пацієнтів з кімнат і роздягати догола.
Обличчям до стіни! Руки та ніс на стіну!
Вони перетрушували кожну кімнату до останньої щілини, шукаючи зброю: промацували шви штанів, рвали подушки, вичавлювали зубну пасту й шампуні. Один з охоронців натягнув гумові рукавиці та заходився перевіряти унітази.
Скоро підлогу коридорів щільно вкривали речі пацієнтів. Самі ж голі чоловіки стояли обличчям до стіни.
Леза вони так і не знайшли.
Розділ 7
Зоотерапія
(1)
Суддя Девід Кінворсі видав розпорядження, згідно з яким слухання справи Міллігана 30 листопада 1979 року буде закритим для публіки. На задній лаві сидів представник відділу умовно-дострокового звільнення, готовий заарештувати Міллігана, щойно суддя визнає його «безпечним для оточення і самого себе» й тим самим випустить з-під опіки Департаменту психічного здоровя.
Алан Ґолдсбері, адвокат Біллі, був схожий на професійного спортсмена з дитячим обличчям. Він сидів біля свого помічника, довготелесого Стіва Томпсона. Коли помічник шерифа привів до зали суду Біллі в кайданках, вони посунулися, звільняючи для нього місце.
За місяць до того, майже відразу після бесіди з доктором Мілкі, аллен попросив Ґолдсбері обовязково викликати лікаря на слухання. «Мілкі пообіцяв дати свідчення і повідомити, що зі мною все гаразд. Він скасував Стелазин і перевів мене у відділення А. Я йому довіряю. І нагадайте йому взяти свої записи за 30 жовтня».
Однак у залі суду Мілкі, звіряючись з медичними документами, заявив, що поставив Міллігану діагноз розладу особистості, а також що пацієнт поводиться антисоціально, проявляє психоневротичну тривожність, має ознаки депресії та дисоціації. За його словами, він двічі проводив огляд Міллігана в лікарні востаннє 30 жовтня, а також протягом тридцяти хвилин перед засіданням. Прокурор запитав Мілкі, чи відповідає нинішній стан Біллі його спостереженням у клініці, на що той відповів: