Понієтс почувався, ніби якийсь партач. Зазвичай його розмови з покупцями протікали гладко, легко і вселяли в них довіру; а ця кульгала, наче підбитий космічний фургон. Але Великого Магістра цікавив зміст, а не форма.
І що? Трансмутація? Були вже дурні, які заявляли, що вміють це робити. Вони заплатили за свою блюзнірську допитливість.
У них вийшло досягти успіху?
Ні. Здавалося, Великого Магістра охопили якісь похмурі веселощі. Успіх у виробництві золота був би злочином, який сам себе й спокутував би. А невдала спроба це смерть. Ну от що ви зможете зробити з моїм ціпком? З цими словами він стукнув ціпком по підлозі.
Вибачте, ваше благоговіння. Мій пристрій це мала модель, яку я виготовив сам, і ваш ціпок занадто довгий для неї.
Маленькі очі Великого Магістра заблищали, забігали й зупинилися.
Рендел, дай мені свої застібки. Давай, швидше, якщо потрібно, я віддам за них удвічі більше, ніж вони варті.
Застібки передали з рук в руки. Великий Магістр задумливо їх зважив.
Ось, сказав він і кинув їх на підлогу.
Понієтс підняв їх. Він сильно смикнув на себе кришку, щоб відкрився циліндр, і примружився, намагаючись розмістити застібки точно по центру анодного екрана. Пізніше це буде робити легше, але зараз не повинно бути жодних збоїв.
Саморобний трансмутатор недоброзичливо тріскотів упродовж десяти хвилин, перш ніж у повітрі почувся слабкий запах озону. Аскоунці з бурмотінням відступили назад, і Ферл відразу ж щось знову зашепотів на вухо своєму правителеві. Обличчя Великого Магістра закамяніло. Він не ворушився.
Застібки були золотими.
Понієтс простягнув їх Великому Магістру, прошепотівши: «Ваше благоговіння», але старий завагався й відмахнувся від них. Його погляд затримався на трансмутаторі.
Застібки були золотими.
Понієтс простягнув їх Великому Магістру, прошепотівши: «Ваше благоговіння», але старий завагався й відмахнувся від них. Його погляд затримався на трансмутаторі.
Понієтс швидко заговорив:
Джентльмени, це чисте золото. Справжнісіньке золото. Якщо ви хочете це підтвердити, то можете піддати його будь-якому відомому хімічному та фізичному аналізу. Його абсолютно неможливо відрізнити від золота природного походження. Так можна обробити будь-яке залізо. Не зашкодить ані іржа, ані помірна кількість легуючих елементів
Понієтс говорив лише для того, щоб заповнити порожнечу. Він дозволив застібкам залишатися в простягнутій руці, і це золото свідчило на користь його слів.
Нарешті Великий Магістр повільно простягнув руку, і це змусило заговорити Ферла:
Ваше благоговіння, це золото з отруєного джерела.
Понієтс заперечив:
Троянда може вирости з бруду, ваше благоговіння. Торгуючи з вашими сусідами, ви купуєте в них найрізноманітніші товари, не цікавлячись, як вони їх виробляють за допомогою ортодоксальних машин, що отримали благословення їхніх милосердних предків, чи за допомогою якоїсь злочинної дії, що зародилася в космосі. Сміливіше, я ж не пропоную вам машину. Я пропоную золото.
Ваше благоговіння, сказав Ферл, ви не несете відповідальності за гріхи чужинців, які працюють без вашої згоди та відома. Але прийняти це дивне псевдозолото, що зроблене в гріховний спосіб у вашій присутності і з вашої згоди, означає образити живі душі наших святих предків.
Але золото це золото, нерішуче сказав Великий Магістр, і це лише плата за язичника, який засуджений за злочин. Ферле, ви занадто критично до цього ставитеся. Але руку свою він забрав.
Понієтс сказав:
Ви сама мудрість, ваше благоговіння. Подумайте самі відмовившись від язичника, ви нічого не втрачаєте стосовно ваших предків, зате, обмінявши його на золото, ви можете прикрасити усипальниці, де лежать їхні святі душі. І, звичайно ж, якщо це золото зло саме по собі, коли таке можливо, то це зло обовязково зникне в разі використання металу з такою доброчесною метою.
Клянуся кістками мого прадіда! вигукнув Великий Магістр з дивовижною пристрастю. Його губи розійшлися від пронизливого сміху. Ферле, що ти скажеш про цього молодого чоловіка? Його твердження переконливе. Настільки ж, наскільки переконливі слова моїх предків.
Ферл похмуро відповів:
Схоже, що так. Припустімо, що ця переконливість не є задумом Злого Духа.
Зробімо навіть краще, раптом сказав Понієтс. Візьміть це золото як заставу. Розмістіть його на вівтарі ваших предків як жертву й тримайте мене протягом тридцяти днів. Якщо наприкінці цього періоду не буде ніяких доказів невдоволення якщо не станеться ніяких лих, то це, напевно, буде доказом того, що жертву прийнято. Що ще можна запропонувати?
І коли Великий Магістр піднявся на ноги, щоб побачити незгоду на обличчях своїх радників, жоден із них не проявив її. Навіть Ферл пожував кінчик свого рваного вуса й коротко кивнув.
Понієтс посміхнувся й подумав про те, яку користь йому принесла релігійна освіта.
5
Минув ще тиждень, перш ніж вдалося домовитися про зустріч із Ферлом. Понієтс відчував напругу, але вже звик до відчуття фізичної безпорадності. Він залишив межі міста в супроводі охоронців. Тепер під охороною він мешкав на заміській віллі Ферла. У нього не було іншого вибору, окрім як, не роздумуючи, погодитися на це.