Вiн давно пробачив трьом своїм товаришам те, що вони поспiшили виказати його, i мачусi - що вона його набила. Вiн радий був би тепер жартувати з усiма на свiтi. Але вже не мiг... Коли Тiм пробував усмiхнутись, нiчого в нього не виходило, вiн тiльки зухвало вишкiряв зуби.
Скоро вiн облишив навiть спроби засмiятись чи пожартувати. Вiн звик напускати на себе поважнiсть. А це, мабуть, найгiрша рiч, що може статися з дитиною.
Сусiди почали казати на нього: "Чванько!" Хлопцi в школi, вдовольнивши першу цiкавiсть, уже уникали його, i навiть мачуха, що стала тепер трохи не така нервова, називала його мурмилом.
А втiм, вона вже не казала, що виграш - то нечесний заробiток. Вона тепер вважала кiнськi перегони цiлком законною й почесною справою. Вона навiть спитала Тiма, чи не вiзьме вiн iз тих грошей двадцять марок, щоб у недiлю сходити ще раз на iподром та поставити грошi на якого-небудь коня.
Тiм, що досi не одержав зi свого виграшу анi пфенiга й мусив поки що поховати свої мрiї про мармуровий надгробок батьковi та про самокат, затявся й не взяв грошей. Пiсля тiєї iсторiї з боргом за печиво, вiн почав дивитись на мачуху iншими очима. Вiн їй бiльше не вiрив. А це теж погана рiч для дитини.
Того тижня Тiмовi вперше в життi хотiлося, щоб недiля не настала зовсiм. Вiн боявся, що мачуха таки вмовить його пiти на iподром. I боявся недарма. Вже в суботу за вечерею почалося: "Може, тобi ще хлiба, Тiме?.. А знаєш, кажуть, нiби як щастить виграти, то тричi пiдряд... Ну, нiчого, до завтра ще є час. Ти ще подумаєш, чи йти, чи не йти..."
I Тiм, звичайно, пiшов! Не тiльки тому, що Ервiн iз мачухою ще за снiданком почали закидати про перегони, а ще й тому, що хотiв випробувати угоду, оту чудернацьку угоду, сховану в кашкетi пiд пiдшивкою. Вiн уже не був певен, чи то справжня, чесна угода, чи пiдле ошуканство.
На iподром поїхали трамваєм усi троє. У Ервiна вiд хвилювання повиступали на блiдих щоках червонi плями, а мачуха цiлу дорогу лопотiла без ком i крапок про ризик, про iподромнi махiнацiї, про зависокi ставки. Вона дала Тiмовi двадцять марок, сто разiв сказавши: "Гляди ж не загуби!" - i ще додала:
- Та не став на Фортуну, Тiме! Я чула в трамваї, що Фортуна не має нiяких шансiв. У неї якась там коняча хвороба, чи що. Чуєш, не на Фортуну!
Звичайно, Тiм тепер вирiшив поставити якраз на Фортуну. Однаково з угодою в кашкетi програти вiн не може. А крiм того, треба показати мачусi, що вiн краще за неї знається на таких справах.
Та, прийшовши на iподром, мачуха з Ервiном майже забули про Тiма. Надто їх захопило все, що вони бачили довкола: розкiшно вбранi дами та елегантнi пани, породистi конi на дорiжках, невеличкi жокеї в червоних кашкетиках, галас i штовханина бiля кас та бiля бар'єрiв...
- А ти не хочеш дивитись на перегони? - спитала мачуха, коли Тiм здав до каси заповненого квитка й одержав купон.
Хлопець похитав головою.
- А на якого ти коня поставив? - спитав Ервiн.
- На Фортуну! - голоснiше, нiж треба, вiдповiв Тiм.
Мачуха аж скинулась:
- На Фортуну? Алеж ятобiказа-ла, щоцяконяка... я чула втрамва-аї...
Стартовий пострiл урвав її лопотiння. Затупотiли пiдкови, загаласували, загукали глядачi, й мачуха з Ервiном кинулись уперед, щоб хоч через голови, через цилiндри, капелюхи та вуалi побачити перегони. Вони поставали недалеко вiд Тiма, що сiв собi на траву, й Ервiн раз по раз збуджено гукав до нього:
- Фортуна йде на третьому мiсцi! - кричав вiн. Потiм: - Фортуна наздоганяє! - I нарештi радiсно заверещав: - Фортуна попереду!
Та скоро Фортуна знову вiдстала, видимо, знесилившись, i Ервiн закричав:
- Пропали нашi грошi! Сплохувала Фортуна!
Тодi й мачуха повернула до Тiма голову, i погляд її нiби промовляв: "Яжтакiзнала! Непослу-хавсямене!"
Та перед самим фiнiшем Фортуна знову припустила так, що аж не вiрилося.