Та попри успіхи артистичної американської одіссеї, Мирослав Скорик завжди повертався в Україну. В одному з інтервю він сам пояснює таке рішення без зайвого патріотичного пафосу, але дуже переконливо: «Дякувати Богу, вдавалося попрацювати то там, то там і якось пережити ті часи. Тому це й поверненням назвати не можна. Напевне, я міг би в Америці залишитися дуже легко ще в 1980-ті. Але я був свідомий того, що тут все-таки важко пробитися. Тому щоразу, коли проводжу фестиваль Київ Мюзик Фест, намагаюся запросити когось з талановитих музикантів, яких доля занесла в чужі краї. Я навіть шість своїх концертів для скрипки з оркестром написав для українських музикантів-емігрантів: концерт 2 створив для американського українця Олега Криси, 3 для Юрія Харенка з Нью-Йорка, 4 для Юрія Мазуркевича з Бостона, 5 для львівянина Олега Каськіва зі Швейцарії, 6 для Олега Бєлова, який мешкає в Німеччині, але родом з Хмельницького. Мало того, я запросив цих скрипалів з різних країн світу додому, й вони виступали з цими концертами в Україні. Я відчуваю, що ті, хто залишився тут, із задоволенням хотіли б приїхати в Україну. Тобто, попри матеріальний добробут, є якась ностальгія, яка не відпускає. Навіть тоді, коли людина зовні в чужій країні видається успішною й нібито щасливою»[2].
А в іншому інтервю висловлюється ще більш радикально: «Композитору важко увійти в іншу національну традицію. Тому що, кожна місцина має свою особливість. Для того, щоб увійти у традицію іншого народу, потрібно з десяток років. Навряд чи це дало б позитивний результат. Навіть маючи таку можливість я розумів, що моє місце у своїй країні Я б сказав, що тіні забутих і незабутих предків живуть у композиторі»[3].
І Скорик не просто повертався: привозив нові ідеї, плани, задуми, які успішно реалізовував і які залишались у львівській культурі важливими історичними віхами. Великим відкриттям і справжнім потрясінням для слухачів як професійних музикантів, так і широкого кола меломанів став фестиваль «Музика українського зарубіжжя» у 1991 році, у програмі якого вперше у Львові прозвучали твори Стефанії Туркевич, Маряна Кузана, Зеновія Лавришина, Лариси Кузьменко, Андрія Гнатишина, Романа Придаткевича, Антона Рудницького, Михайла Гайворонського, Івана Вовка, Павла Печеніги-Углицького, Юрія Фіали, Юрія Оранського та деяких інших. Ця мистецька подія значно розширила уявлення про межі української культури і поруч з фестивалем «Київ Музик Фест» допомогла усвідомити істинний розмах національного музичного мистецтва.
У 1993 році Скорик як Голова Львівської організації Спілки композиторів України ініціює ще одну безпрецедентну на ті часи акцію тематичний конкурс «Памяті жертв голодомору композитори України». Це сьогодні вшанування мільйонів жертв, що померли в 19321933 роках від голоду, видається самоочевидним: у четверту суботу листопада українці запалюють свічку памяті і поминають загиблих. Але 1993 року про це ще ніхто не говорив, навіть указ Президента Кучми про «День памяті жертв голодоморів» зявиться лише через пять років 1998 року. Тому з боку Скорика це був сміливий крок, який засвідчив його громадянську позицію. Сам він до цієї події написав симфонічну поему «1933», яка вирізняється в спадщині композитора незвичною музичною мовою: для художнього відтворення трагедії, яка не має і не може мати пояснення у категоріях гуманістичних цінностей, митець використовує виразовий арсенал авангарду, таким чином підкреслюючи нелюдський характер вселенського злочину комуністичної системи.
У 1995 році у Львові засновано міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти», в рамках якого виконувались авангардні твори світових композиторів. Скорик, хоч і невеликий прихильник авангарду, що доволі рідко й ощадно застосовував авангардні прийоми у власних творах, охоче прилучився до організаторів і увійшов у мистецьку раду фестивалю. У 1996 році у Львові відбувся ще один фестиваль, зініційований Мирославом Михайловичем, «Дні американської й української музики у Львові», в якому поруч з музикою української діаспори і сучасних митців України прозвучали твори американських композиторів різних поколінь і мистецьких уподобань.
Згадані музичні акції лише невелика частка вагомих культурно-просвітницьких подій, які відбулися завдяки таланту, авторитету, наполегливості та пасіонарності Мирослава Скорика. А ще ж були концерти з творів репресованих композиторів, форуми молодих, виконання музики минулих століть, відредагованих, а по суті відроджених Маестро, постановки опер галицьких композиторів, теж за його редакцією. Залишається лише дивуватись, звідки він брав сили й енергію, щоби не лише досконало втілювати усі організаційні ідеї, але і знаходити час для творчості.