А Литва? запитав Берія.
Не будемо дражнити Гітлера! Він стільки сил затратив, щоб відібрати у литовців Клайпеду! Можливо, у нього на це подальші плани. Коли ж ми побачимо, що Гітлер охолонув до Литви, тоді й піднімемо це питання знову.
Але це не можна публікувати! заперечив Молотов.
А ми не будемо це робити! Підпишемо таємний протокол без публікації.
Вячеслав Молотов щось записав у блокнот.
А як бути з англо-французькими переговорами? підвів він голову. Клим (Молотов мав на увазі маршала Ворошилова, який ось уже другий тиждень поспіль вів переговори з представниками Англії і Франції) захоче знати, як поводитися.
Нехай закриває цю шарманку! нервово відказав Сталін. Якби французи з англійцями справді хотіли домовитися про безпеку, то не прислали б відставного адмірала і нікому невідомого генерала!
Вячеслав Молотов подивився на годинник.
Нам пора! сказав він. Німці народ пунктуальний. Не варто це ігнорувати!..
Міністр закордонних справ Третього Райху Йоахім фон Ріббентроп виявився досить струнким сорокашестирічним чоловіком з приємною посмішкою і вишуканими манерами. Навіть тут він виглядав значно репрезентабельніше за своїх візаві Вячеслава Молотова, а тим більше Сталіна. На останньому був аж ніяк не парадний світлий кітель і схожий він був на добродушного грузина у якомусь гірському селі, а не на Секретаря ЦК ВКП(б). Зрештою, навіть командарм першого рангу Борис Шапошніков не надів жодної своєї нагороди, хоч мав їх досить. Напевне, єдиною відзнакою серед тих, хто зібрався у кімнаті, був Золотий партійний знак НСДАП на лацкані піджака міністра закордонних справ Третього Райху.
Привітавшись із фон Ріббентропом міцним чоловічим рукостисканням, Сталін сказав:
Хочу у вашій особі передати свій палкий привіт вождю німецького народу Адольфу Гітлеру!
Дякую, пане Сталін, я обовязково вже сьогодні передам фюреру ваші слова! відповів Ріббентроп. Впевнений, що наша зустріч принесе нашим народам мир.
Після того Вячеслав Молотов представив високому гостю присутніх і жестом запросив зайняти місця за довгим столом. Переговори щодо майбутнього Європи розпочалися.
Зовсім недалеко звідси посол Польської Республіки в СРСР Вацлав Гржибовський готувався відправити шифрограму у Варшаву, де повідомив про прибуття до Москви міністра внутрішніх справ Третього Райху і про те, як того зустрічав на місцевому летовищі Вячеслав Молотов. Ще не знаючи причин появи в Москві Ріббентропа, посол попередив про те, що, можливо, одним з пунктів перемовин буде Польща.
Ні сам посол Гржибовський, ні міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек, кому була адресована шифрограма, не знали, що існувати їхній державі залишився рівно місяць.
1
Олена Смоляр була на сьомому небі від щастя до неї після пятнадцятирічної перерви знову приїхав старший син Михайло. Це сталося так несподівано для всіх, що у той момент, коли Михайло підходив до лісничівки, на обійсті була лише мати. Решта порозїжджалися у своїх справах: батько Яків та молодший син Кость саме відправилися на північний кордон лісу, щоб контролювати спорудження через болото деревяного настилу до Сорочина; невістка Оксана цілими днями пропадала у школі, готуючись до навчання з вересня, внучка Катруся увесь час допомагає мамі, й Смолярі вже серйозно подумували, щоб відправити дівчину в учительську семінарію. Поки всі зібралися вдома, Олена вже встигла нагодувати Михайла, наговоритися за всі роки, що він не був вдома, і навіть відійти від першого радісного усвідомлення того, що до неї приїхав син.
Зустріч з батьком і молодшим братом вийшла також теплою та зворушливою. Дізнавшись, що мати вже нагодувала дорогого гостя, Яків невдоволено скривився, але таки підійшов до креденса і дістав звідтам пляшку доброї гари. Побачивши це, Михайло засміявся.
Тату, ви хочете мене споїти? насмішкувато запитав він.
Чого ти так подумав?
Та пити то я буду, але закусувати вже не влізе. Мама мене загодувала.
Та яке там загодувала! сплеснула руками Олена. Ти став таким худим! Жінка зовсім не годує?!
Михайло знову усміхнувся. Напевне, такі слова говорить кожна мати, коли її син приїздить додому після великої перерви.
Ну вічно ти, мати, робиш всьо поперек мене! удавано насварив Яків Олену.
І вже до Михайла:
Нічого не поробиш, сину, треба зїсти ще раз!