Тату, ви хочете мене споїти? насмішкувато запитав він.
Чого ти так подумав?
Та пити то я буду, але закусувати вже не влізе. Мама мене загодувала.
Та яке там загодувала! сплеснула руками Олена. Ти став таким худим! Жінка зовсім не годує?!
Михайло знову усміхнувся. Напевне, такі слова говорить кожна мати, коли її син приїздить додому після великої перерви.
Ну вічно ти, мати, робиш всьо поперек мене! удавано насварив Яків Олену.
І вже до Михайла:
Нічого не поробиш, сину, треба зїсти ще раз!
Той погладив себе по чималенькому животі і скрушно зітхнув.
Не встигли сісти до столу, як повернулися Оксана з дочкою. Знову привітання і навіть знайомство, бо коли Михайло приїжджав останній раз, Кость ще тільки служив у війську і навіть не подумував про те, щоб женитися.
Щось ти, Михайле, довго не приїздив до нас! осудливо сказав Яків. Обідивсьи чи як?
Та чого там обіжатися? відказав Михайло. Певно, що міг сказати, що робота, нема часу і всяке таке, але то все не так. Просто закрутився, завжди знаходилися сотні відмовок, щоб не поїхати.
Але все-таки вибравсьи? запитав Кость.
Михайло усміхнувся:
Та не повірите знову через роботу! Мав потребу приїхати до Львова, а коли вже зійшов на Головному двірці, то подумав, що до Камянки не так далеко, то чого б не відвідати своїх?
І хоч у мові Михайла було багато польських слів, а Львів та Камянку інакше як Львув і Камйонка він не називав, усе ж було приємно слухати сина, котрого не було так довго.
Як там твоя Катерина? Діти? допитувався батько.
Здорові! відповів Михайло. Кася помагає мені продавати в склепі, а діти вже виросли. Тадеуш поїхав до Варшави вчитися в гімназії. Я якраз відвозив його, бо їхав до Львова через столицю. Якщо все буде добре, то через два роки наш Тадеуш поступить до університету.
Останні слова Михайло сказав з особливим піднесенням.
А дочка? поцікавився Кость. Ще не замужем?
Аґнежка? Та їй тільки пятнадцять років! Ще рано!
Розмови продовжувалися, але Оксана і Катруся у ній участі не брали. Для них Михайло був незнайомою людиною і якщо для невістки він залишався далеким чоловіковим братом, то для дочки був чужим вуйком.
Надовго? запитав Яків, знову наливаючи у келішки горілку.
Та свої діла у Львові я поробив, можу побути трохи, відказав Михайло, застережливо піднявши кисть руки, коли батько наливав йому. А вдома маю бути третього вересня.
То є ще час сьи наговорити!
Після застілля чоловіки вирішили вийти на двір, щоб розімнутися, а Олена з Оксаною залишилися прибрати зі столу. Яків поважно запалив файку. Оскільки ні Михайло, ні Кость не курили, то лише спостерігали за діями батька.
Ти, Михайле, скажи нам таке, говорив Яків, пускаючи носом тютюновий дим. Ти в Польщі жиєш, більше знаєш, то розповіси нам, що в світі сьи робить?
Та ви тоже в Польщі живете, тату! обережно заперечив Михайло.
Старший син ще памятав, що подібна його відповідь стала причиною того, що повернувся він додому аж тепер.
У нас Галичина, чи то як там у Варшаві кажуть, Малопольска всхудна! А ти таки в Польщі До нас мало доходять справжні новини, але щось тут не так.
Ви про що, тату?
Тато каже про то, що забирають у військо молодих хлопів, пояснив Кость. Вчера забрали навіть Богдана Вовка. Він взагалі не служив у війську, а ще не минуло й дві неділі, як женивсьи.
Кость обережно озирнувся на двері хати.
Буде війна?
Михайло відповів не одразу. Він також подивився на хату, але сказав не тому, що боявся, що їх підслухають мати і невістка. Розмова з батьком та братом непомітно зачепила справжню причину його появи у рідному домі. Щоправда, теперішня обстановка цьому аж ніяк не сприяє. Михайло навіть тепер побоювався батька. Зрештою, Кость також не міг бути надійною людиною, але іншого виходу у Михайла Смоляра не було.
Як ви розумієте, я не служу у воєнному міністерстві і всього не знаю, повільно мовив він. А якби служив і знав, то певно, що нічого не виказав! А якщо ви хочете знати мою думку, то я вам її скажу. Самі розумієте, що більшовики ніколи не змиряться з тим, що є така держава, як Польща. Навіть якщо вони і визнали нас, то це ще нічого не значить. Згадають, що колись тут було Польське королівство і їхній цар був королем Польщі. А зараз, у такий непевний час, у Варшаві стараються приготуватися до всього. Одна мобілізація була в березні, друга тепер. Може, нічого не станеться, але бути готовим до того треба.