Указанія? Гайдук ще раз пильно зміряв комірника, наче прикидаючи, чи можна давати йому якісь вказівки, потім сказав: Указанія одержиш од старости А поки що запрошуй нас на обід. Думаю, що з тебе належиться. Так чи не так?
Пообідати? Аякже, мона! Комірник заметушився так, мов накривав уже на стіл. Жінка там наготувала, та й пляшечка є. Я наче знав приберіг.
Що, пане старосто, приймемо запрошення? зовсім уже розвеселився Гайдук, він таки, видно, проголодався з дороги. Васильович хотів уже був погодитись, та враз пригадав Данька, його дутою вигнуту спину.
Дякую, ви вже якось там без мене
Чого так?
Треба ж людей оповістити: боюсь, що не встигну.
Що ж, треба то й треба, погодився одразу Гайдук. А ми таки пообідаємо. Ну, веди, показуй, як ти при новій владі тут розкошуєш!
І комірник, радий прислужитись, повів. Цей не горбився, не ховав голову в плечі: дріботів поруч із Гайдуком, заглядав віддано в очі, на питання, як живеться, відповідав, аж прицмокував:
Та живемо спасибі визволителям нашим!..
Що, так хліба багато? допитувався глузливо Гайдук.
Та не так щоб і багато
Чи салом уже й чоботи змазуєте?
Та й сальця не так щоб і дуже Воно ж, спасибі власті новій, свиней колоть заборонено.
Заборонено, бо німецьким воякам теж треба щось їсти! пояснив строго Гайдук. Ви як хотіли: щоб німецька армія кров за вас проливала, та ще нічого й не їла?
Та ми Та останнім шматочком!.. Комірник уже й не радий, що ляпнув про свині. І, до власного двору добравшись, забіг наперед, одчинив перед гостем шановним хвіртку поширше: Просю!.. І вже до дружини: Жінко! Зустрічай-но гостей!
У хаті Гайдукові ударило в ніс застояне прокисле повітря: маленькі віконця були намертво вмазані в стіни, і всі запахи тут нагромаджувалися, відколи й оселилися люди. «Азія! як про чужу країну, подумав бридливо Гайдук. Учити та вчити!» Його дратував і важкий оцей дух, і піл величезний, де спали господарі, й погано підметена долівка, й брудні миски на столі, що лишилися, напевне, після сніданку, і жінка комірникова, не так жінка, як одяг на ній: всі сніданки, обіди, вечері полишали на тому одязі слід. «Азія! подумав ще раз Гайдук. Дикуни неотесані!» А комірник прибирав уже миски, витирав ганчіркою стіл, та поспіхом, та біжка, мов на пожежу, а жінка його діставала із скрині втиральник, спеціально для гостя, бо треба ж з дороги умитися.
Поки Гайдук умивався (вийшов надвір, щоб не нюхати помийне відро), комірник пішов до комори одрізать сальця. Він тільки так завжди і казав: «сальце», «мясце», «пшінце» бо до всього, що годилося в їжу, ставився з великою ласкою. Одкрає хлібця шматочок і довго його роздивляється й нюхає перед тим, як укусити. Тож комірник пішов по сальце й довго провозився в коморі, бо все не міг вирішити, який шматок винести гостеві: цей чи оцей? Цей мов малуватий, гість ще може й образитись, а цей же такий товстий та опасистий, що в комірника й рука на нього не може піднятись.
Вибрав нарешті середненький, поніс побожно до хати.
Оце вже із денця. І одразу ж злякався, що Гайдук не повірить. Жінко, давай-но поріж Ріж увесь, нам для гостя такого нічого не жаль!
Пили самогоночку міцний, мов із вогню, первачок. Комірник одразу ж спянів, очі стали масні та маленькі, мов зерня. Він розчулено заглядав Гайдукові до рота, пригощав та припрошував:
Кушайте, кушайте: нам для гостя нічого нe жалько! Mo, курочку зарізати? Тіки ж вони всі на учоті
Гайдук відповідав, що курки не треба: слава Богу, наївся. Од горілки, од приємної ситості він подобрішав, і навіть хата вже не здавалася такою брудною. Дістав сигарети, вгостив і господаря. Той курив, аж прицмокував:
Та й циґарети ж! Що ж то значить культура! Хоч сигарета була пісна, мов солома.
Потім став обережно допитуватись, коли скінчиться війна.
Війна? перепитав Гайдук. А староста хіба нічого не розповідав?
Та наче нічого Mo, і казав що кому, тіки я, звиняйте, не чув.
І людей не збирав? продовжував цікавитись Гайдук: позаминулого тижня, з приводу літнього наступу німців, в районі збирали всіх старост і начальників поліції. Читали лекцію про події на фронті, наказували провести збори по селах.
Та мов не збирав
«Мов», «мов»! Аж розсердився Гайдук. Ти прямо кажи: збирав чи ні?
Та мов не збирав А мо, і збирав, тільки я, звиняйте, не памятаю. Память у мене