Ви що ж, у район? запитав Приходько: була саме обідня пора, але йому не хотілося запрошувати до себе Гайдука.
Який там район! з досадою мовив Гайдук. Обличчя його враз стало понуре й сердите. Буду знайомитись із поліцією, подивлюся, хто на що здатний Та вже й пізно Поки доберусь, зовсім ніч буде.
«Кликати на обід чи не кликати?» вагався тим часом Васильович. З одного боку, варто було б запросити: приглянутися пильніше, може, що й випитати. В одній же упряжці віднині, з дня у день, то й оступитись не диво. А з другого не хотілося, ох не хотілось Васильовичу вести Гайдука до себе в хату! З Івасютою жодного разу не сидів за обіднім столом у власній оселі, на що вже той набивався. Раз навіть приплуганився з пляшкою, це коли став пиячити, але й тоді Приходько спровадив із дому. Не в спину виштовхав послався на серце А цього так не вирядиш, це тобі не Івасюта. Бач, на людину нашу й не схожий: так духом німецьким і тхне. Набрався по закордонах, забув, мабуть, як по-нашому й думати.
Цьому не скажеш, що я тут, може, старший. Бо я таки староста, а ти начальник поліції
Приходька виручив, сам того не відаючи, комірник. Почувши, що в управі сидить якийсь німець, не витримав, явився непрошений. Причинив двері сінешні, обережненько голову в щілину просунув, сюди-туди оком цікавим повів. Кивнув у бік кабінету:
Засідають?
Та засідають, відповів посильний.
А хто там, окрім старости?
Якийсь німець з району.
Ага
Комірник бочком проліз у щілину, причинив обережненько двері. Тихенько висякався, пригладив чуба, навшпиньках підійшов до дверей, за якими були Приходько й гість із району. Припав вухом, прислухався: мовби не лаялись. Ну Боже поможи!..
Стукнув пальчиком раз, стукнув удруге:
Мона? І, виструнчившись, до Гайдука (упізнав з першого погляду): Голова сільської общини зявився по ваші указанія!
Оце ж він, наш голова! з притамованим насміхом мовив Васильович. Гайдук же пильно подивився на комірника, потім спитав:
Не впізнаєш?
Та вроді той не знав комірник, що зараз вигідніше: упізнати одразу чи трохи почекати. Вроді десь і стрічалися Память, звиняйте, у мене: забувать став, як і звати
Хитра ж у тебе память! усміхнувся Гайдук. А Гайдуків памятаєш?
Гайдуків? Комірник уже й не знав, що робити: узнавати чи й далі грати в забудька. Та мов памятаю
А як поле їм обрізав, памятаєш?.. Разом із Ганжею
Я? зовсім ісусиком прикинувся той. Це ви про мене?
Про тебе, про тебе! вишкірився Гайдук, а комірника аж морозом обсипало од того лиховісного усміху. Ти найбільше тоді й старався: боявся, щоб, не доведи Господи, зайвого метра нам не лишити І знаєш, що я тоді подумав про тебе?
Комірник уже зовсім онімів. Стояв ні живий ні мертвий.
Подумав, що першим, кого повішу, як наша візьме, будеш ти, безжалісно продовжував Гайдук. Часте-ень-ко я на тебе в думках петельку сукав! Гайдук ще раз усміхнувся зовсім уже обмерлому комірникові, послав до кишені руку. У того вже й очі полізли на лоба: ну зараз встрелить!.. Гайдук же натомість дістав табакерку вийняв сигарету, постукав нею по кришці (комірник аж здригався щоразу). Ото так, дорогий землеміре Ви, бачте, думали, що навіки гору взяли, а воно вийшло пшик Де тепер твої більшовички за Уралом? Запалив, затягнувся, пахнув димом комірникові прямо межи очі той боявся ними й зблимнути, потекли тільки сльози. Гаразд, живи поки що, користуйся тим, що я добрий Тільки гляди Гляди мені!.. А що «гляди» і так було ясно.
Та я Та ми Голос знову повертався до комірника, все на ньому аж ворушилося од щастя, що лишився живий. Та що прикажете, я зараз!
Спершу взуйся по-людському обірвав його безцеремонно Гайдук. Бо на комірникові й справді були черевики, наче в старця позичені: скупенький, він завжди всю взувачку доношував до дірок у підошвах. Та й то: коли вже зовсім розвалювалися, не викидав, а складав у коморі ану ж пригодяться! Дехто казав, що уся його взувачка лежить, відколи він почав і взуватися. Ти ж голова общини, а не якийсь голодранець.
Зараз Я зараз заметушився той. Я ж, звиняйте, не знав. Повернувся, щоб бігти, але Гайдук зупинив:
Гаразд, хай потім. Тільки щоб удруге я на тобі цього ошмаття не бачив!
Та я ж, звиняйте, не нарошне! виправдовувався комірник. Дивився з такою відданістю, що накажи зараз Гайдук стрибнути в найглибший колодязь стрибне і не зблимне. То які, мо, будуть указанія?