Отже, Пабло намагався налагодити зі мною стосунки. Грав роль такого собі доброго дядечка, навіть магнітофон подарував. Маленький, касетний, здається, «Легенда» називався. Та я не те що полюбити його не могла, а навіть пройнятися симпатією. Він викликав у мене відразу, як оті жаби, якими я гидувала. Я не сварилася з Пабло, намагалася йому не грубити, просто за можливості уникала.
Мамі це дуже не подобалося.
Ти псуєш мені життя! казала вона й додавала: Утім, як завжди.
Я знала, що мама має на увазі. Якби вона не завагітніла мною, то не змушена була б виходити заміж за татка, і, можливо, її життя склалося б інакше. Але хіба я винна в тому, що вони зустрілися з батьком?
Я намагалася поводитися тихо, як мишка, щоб не дошкуляти матері. Хотілося, щоб вона була щасливою. Може, тоді крихти щастя дісталися б і нам зі Світланкою.
Але примусити себе навіть на догоду матері полюбити Пабло не могла.
Тимчасом він дедалі більше підкорював маму своїй волі. Нічого не можна було вирішувати без його участі, навіть купувати гардини чи тарілки. Якщо раніше мама рідко виходила у «світ» через замкнутість і те, що була гарною вдовою-одиначкою, на яку всі чортом дивилися, то тепер вони з Пабло часто ходили в гості. Йому тільки цього й треба було. Напустить туману, почне плести про свої мандрівки та пригоди, побренькає на гітарі і все, душа компанії.
Мама явно пишалася своїм обранцем, дивилася на нього, мов на подарунок долі.
Саме тоді я стала помічати, що Пабло випиває. Спочатку він божився, що не вживає зовсім. Перший місяць чи два нашого спільного життя так і було. Та я бачила, яким жадібним поглядом Пабло проводжає того, хто йшов повз із пляшкою пива в руках, або як дивився по телевізору фільми, де показували застілля.
Я попереджала маму, що він питущий, та дарма: вона лише відмахувалася від мене, як від набридливої мухи.
Згодом Пабло став дозволяти собі чарчину-другу, у домі почали зявлятися порожні пляшки з-під алкоголю. Але мама була як засліплена й того всього ніби не бачила. Точніше, не хотіла бачити. Пабло буквально заворожив її. Мені було гидко, навіть коли він просто проходив повз мене, я не уявляла, як мама щоночі лягає з ним у ліжко. Їй, очевидячки, подобалося. Я бачила, які сяйливі вогники зявлялися в маминих очах щоразу, як він її торкався, не соромлячись, гладив по спині чи сідницях. Чула, як уночі зі спальні, бувало, доносилися приглушені стогони й зойки. Я знала, чим мама займалася з Пабло, і від того робилося ще гидкіше. Не від того, чим вони займалися, а що саме з ним
Мама так і не змогла мені вибачити нелюбов до Пабло. А я так і не змогла його прийняти.
Мама продовжувала любити Пабло навіть тоді, коли той почав відкрито пити. На легкому підпитку перетворювався на добряка, хоч до рани прикладай. У нього можна було випросити що завгодно. Та це тривало недовго. Пабло не знав міри. Завжди шукав іще. І тоді перетворювався на звіра. Знаходив будь-яку зачіпку для того, аби зчинити скандал і розпустити руки.
Найкращою зачіпкою була я. Уперше він мене вдарив десь через рік після того, як ми стали жити «сімєю». Відтоді все завжди розгорталося за однаковим сценарієм.
Ти свиням (кролям, курям, індикам байдуже) їсти дала? питав Пабло, дивлячись на мене скляними очима. Я завжди боялася того погляду: він означав, що гряде буря.
Так, тихо відповідала я.
Не чую! валував Пабло. Голосніше!
Я мовчала. Знала, що він просто знущається, шукає причину для скандалу. Що б я не сказала, усе було не так.
Так, промовляла я вже голосніше.
От курва твою матір! гарчав Пабло. Що ти репетуєш, наче тебе ріжуть, га?
Я мовчала. Звати на допомогу чи тікати не було до кого: Пабло завжди вибирав такий час, коли матері не було вдома. Та й залишити Світланку наодинці з ним я не могла. Вільного часу Пабло мав удосталь, бо знову ніде не працював. Але на випивку гроші знаходив.
Чого заткнулася, бляндінка?
Коли напивався, він завжди мене бляндінкою називав.
Кажи що-небудь! Гарна з тебе буде дівка, бляндінка, навіть краща за маманю. А мамка твоя ще та бляндінка, тільки корчила із себе цяцю-недоторку. А тут явився я, і гоп де наша недоступна Королева Снєжная? У моєму ліжку з розсунутими ніжками!
Коли він уперше так сказав про маму, я пішла на нього з кулаками.
Нікому не дозволено говорити пакості про мою маму, та ще й з такою гидкою посмішкою на отих кривих губах!
Та що були мої кулачки проти його ручиськ? Він вправно вивернув мені лікті й швиргонув об стіну з такою силою, що мало не луснула голова. Якоїсь миті навіть здалося, що зараз вона відірветься від шиї. В очах потемніло, а в роті я відчула солонуватий смак і зрозуміла, що, мабуть, прокусила язика. Провела холодною долонею по лобу, аби трохи прийти до тями. На пальцях залишився червоний слід. Лоб теж був розсічений.