Погостювали ми недовго: усе-таки чужі люди навколо. З тієї вечірки я чомусь вийшла з упевненістю, що відсьогодні наше життя змінилося. І не в кращий бік.
Так і вийшло.
Пабло
Через кілька днів Пабло явився до нас додому. Знайшов якусь зачіпку й напросився в гості. Він був хитрий, як змій, і такий же улесливий. Одразу запримітив, що в нашому будинку і на подвірї розруха: відчувалася відсутність чоловічої руки в господарстві. Покосився паркан, провалився дах у літньому душі, вищербилися поріг та бетонні доріжки. Як мама не намагалась, а була вона гарною, акуратною господаркою, та все ж дім з подвірям не виглядали так, як при татові.
Поріг у вас, я бачу, зовсім зіпсувався, копирсаючись носаком туфлі в досить великій виїмці, сказав він. Непорядок.
Та де вже ж нам до порядку, глузливо промовила мама, сиротам без батька.
Порядок, як ні в чому не бувало вів далі Пабло, діло наживне. Можна відновити.
Хто б відновив? Нема охочих.
Я з подивом спостерігала за нею. Мама всміхалася. Усмішка була ледь помітною, дещо саркастичною, але явно зацікавленою. Ну чим її міг привабити цей тип?
Усім єством я відчувала, що цей чоловік погань. Ці очі, що постійно бігають, неприємна зверхня посмішка. Він був ніщо. Зірви мальований «фасад», а за ним порожнеча.
Чому ж нема охочих? між тим вів Пабло, поглядаючи на маму відверто зацікавленим оком. Ось мені охота!
Правда? усміхнулася мама, і в її голосі прозвучала нотка кокетства, якої я ніколи раніше не помічала. А руки у вас із того місця поросли? Перероблювати нам з дівчатами не доведеться?
А ви, Маріє, я бачу, жінка прямолінійна й за словом у кишеню не полізете?
Та вже яка є, відповіла мама, яка й справді ніколи особливо ласкавою не була.
Ви дуже гарна, Маріє, сказав якимсь особливим тоном Пабло, і мама аж зашарілася.
Раптом Пабло глянув на мене, і очі його здивовано округлилися: мовляв, хто це тут тиняється, заважає дорослій розмові.
Я весь час була тут! з викликом сказала я. Дивитися краще потрібно!
Ваша донька дуже вихована дівчинка, у його голосі почулася іронія.
Ану марш звідси! шикнула на мене мама. Вічно свого носа пхаєш куди не просять.
Я, звісно, розвернулась і пішла. І хоча звикла до такої манери спілкування з матірю, усе ж сльози образи душили. Навіщо так зі мною перед цим бридким чужаком? Я ж не ховалася і не підслуховувала! Просто вони були такі зайняті собою, що не помічали нічого навколо.
Я весь день думала про заброду Пабло й маму. Думка про те, що між мамою і цим пустопорожнім пройдисвітом завяжуться стосунки, не давала мені спокою. Будучи досить дорослою дівчинкою, я прекрасно розуміла: може настати момент, коли в мами хтось зявиться. Чоловік. Чому ні? Вона молода й гарна. Але ж не цей нікчема! Невже мама не бачить, що він шукає черговий притулок, де можна перебути деякий час? Адже по суті своїй перекотиполе й шукач пригод.
Який неприємний цей чоловік, наважившись, увечері сказала я мамі.
Який? Вона на мить відволіклася від плити, на якій шкварчала вечеря.
Той, що сьогодні до нас заходив. Пабло той.
Чому Пабло? здивувалася мама. Це його імя?
Прізвисько.
А-а-а, хитнула головою мама, смішно.
Кажу, неприємний він, не відставала я.
Мама раптом розсердилась.
Як ти можеш судити, приємний хтось чи ні? Сопля в скафандрі! Мала ще висновки робити.
Мама не дуже любила, коли я висловлювала свою думку. Мабуть, через те, що я часто мала слушність. Вона памятала, як у гості до нас приходив покійний татко.
Хоча замислилася мама, може, і твоя правда.
Та вже на завтра цей неприємний чоловік ремонтував у нас поріг і латав паркан. Це, варто визнати, у нього гарно виходило. Видно, за своє кочове життя багато чого навчився, та й мав хист до майстрування.
А через місяць він переїхав до нас жити.
Просто одного вечора мама повідомила, що «дядько Павло відсьогодні житиме в нас». Мене всю аж затрясло від огиди, коли я побачила, як зачиняються за ними двері маминої спальні.
Я зненавиділа Пабло ще більше. До його честі: у перші місяці свого проживання в нашому домі він так-сяк намагався налагодити зі мною стосунки. Світланка сприйняла його добре, але не через те, що він зміг замінити їй батька, зовсім ні. Для неї головною людиною на землі залишалася я, а що коїлося за межами її маленького внутрішнього світу, який я ретельно оберігала, сестру мало зачіпало.