Й все приставалася наполегливо:
Захворілися ви, панночко Еммо?
Я лиш хитала заперечливо головою.
Зовсім ні.
Та де ж ні, коли на вас і личка немає. А змарніли ж як! Хоч зараз до домовини покладай
Тобі здається.
Курячою сліпотою вже не страждаю, ображено озвалася Яринка й змовкла на декілька хвилин, відвернувшись від мене й почавши щось шарудітися в моїх прикрасах. А я знову стояла біля вікна й дивилася в садок стомлене серце до відчаю бажало, аби я побачила Назара. Хоча б краєм ока, хоча б здалеку та на одну хвильку а все ж таки взріла постать його дужу. Я вже й розмірковувала над тим, аби піти прогулятися, коли за спиною залунав солодкий голос Ярини: Панночко, а може, Микита таки лікаря привезе?
Я від здивування навіть озирнулася.
Це ще навіщо?
Яринка благально закліпала очима.
Ну поглянув би він на вас може ж, хвороба яка вас змучує. Ви ж ці дні на себе не схожі
Я знову обернулася до вікна.
Немає в мене ніякої хвороби.
Але
Повагавшись, я все ж таки сказала покоївці правду:
Я, здається, закохалася, Ярино.
Вона так і сплеснула в долоні.
Справді? Але ж у кого? Невже в сусідського панича? Але ви промовляли, що не маєте до нього в собі ніякого почування
Я на мить заплющила очі.
Назар то, Яринко, Назар.
Ой!
Обернувшись, я мовчки поглянула на покоївку. Ярина застиглася на місці, широко відкривши очі й вхопивши себе долонями за лице. Й мені раптом закортіло посміхнутися. Вперше за ці дні просто посміхнутися. Дивно, але ця простодушлива, можливо, занадто гомінка дівчина з кріпачок була мені набагато ближчою що від сестри Софії, що від тих панночок, з котрими я була знайомою й серед котрих мала би була відшукати собі подругу, але не віднайшла. Натомість одного дня в моїх покоях три роки тому зявилася Яринка, й поступово якось, навіть непомітно для мене самої, ця дівчина заробилася тією людиною, якій я могла, як і Марині, відкрити найсокровенніше зі свого серця. Але за Назара я їй відкриватися якось соромилася, та зараз розуміла не можу більш тримати це в серці своїм, просто не можу.
Ярина нарешті оговталася від здивування.
Ой, бідна ж моя панночка! Чари цього Явора й вас не оминулися? Розумію, розумію Коли б сама не була закоханою ледь не з дитинства у свого Мишка, то підпалася б під чарівність його наче дику, долучилася б до божевілля дівчат Рихалівки, хоча й марно. Назар же за Марійкою так всердно впадається. Хоча стривайте! Ви ж, моя панночко, не рівня дівкам рихалівським, а тим більш цій злидні Марійці. Має вона гарненьке личко, та й усе. Але ж вроди вашої, неповторної чарівності в неї геть не відшукається.
Яринко, не говори так
А що, неправду я сказала?
Неправду. Сама ж торочиш, як впадається Назар за тою Марійкою.
Ярина якось трішки зневажливо пхикнула.
Та то він ще вас не бачив.
Я з сумом поглянула у вікно.
Бачив, проказала тихо й безбарвно.
Ярина навіть підстрибнула на місці.
Ну і що?
А нічого. Дивився мені в очі хвилини зо три, а потім образив, кинувши призро, що немає мені чого робити
Ярина вмить спохмурніла.
Так, я й забулася, що Назар Явір вашу родину ненавидить. Ще з дитинства, як батько ваш наказали побити його діда за мисливського собаку, котрого той не вгледів й вовкам на обід впустив
Я зацікавлено випрямилася.
Я про це нічого ж не знаю
Так давно то було, ви ще дитинкою були й хто б став вам про таке розповідати подібне не для вух молодої панночки. А на селі про той випадок довго балакалися й до цих пір ще не забули того, як жорстоко збили старого Микиту Явора А на другий день помер він на руках у Назара, котрий діда більш від батька рідного любив. Що було тоді з Назаром жовторотим юнаком кидався він до панського дворища сюди, аби батька вашого вбити. Не впустили його до пана, ще й боків намяли, а батько зачинив на горищі, аби охолонувся. Пройшов час він справді охолонувся та наче заспокоївся, та Рихальських ненавидіти не покинув.
Я вражено мовчала. Розуміла тепер, звідки взялася ця холодність ця майже ненависть у Назара в той час, коли він тільки вперше мене побачив. Він ненавидів увесь рід Рихальських.
Ярина співчутливо зітхнула.
Сумно, що вам припався до серця саме Назар Явір, а не панич-сусіда, за котрого вас просватує батечко. Та тут уже нічого не вдієш коли серце нас ніколи не слухається. Та ви не журіться, моя панночко. Коли б не ненависть Явора до Рихальських, то батько б ваш постався між вами Ніколи б пан наш не дозволив відносин ваших з кріпаком.